Про першу книжку Лариси Дмитрієвої з серії «Думалка» (вона має назву «Вісники Світла») читачі вже знають. На перший погляд, ця книжка ніби ніяк не пов’язана з другою книжкою цієї серії, яка називається «Царський Політ». Але це тільки на перший погляд. Якщо ж говорити про глибинну основу книжки, то сумніву щонайменшого немає в тому, що це висвітлення автором різних граней одного й того ж наріжного каменя. Каменя, який може бути перетвореним у діамант найчистішої води і безмежних розмірів, або ж у купу пилу й бруду, також безмежну. Усе залежить від того, як людина збереже і розвине у собі найбільше і найчистіше надбання, або спаплюжить і, врешті решт, втратить його. Надбання це – спадщина творця, та іскра Божа, яка, власне, і робить людину Людиною у разі її розвитку і незгасимості.
Тема Добра і зла розглядається вже у іншій площині та історичному вимірі. Автор Лариса Дмитрієва окремі фрагменти майстерно нанизує на єдину нить у надзвичайно коштовне та вишукане намисто. З сюжету книжки цілком можливо простежити та усвідомити як еволюцію, так і інволюцію (деградацію) людини і людства. Причинно-наслідкові зв’язки цього процесу. Разом з тим, вдало показані і новітні технічні та технологічні досягнення. Сміливо спрогнозовані деякі майбутні прориви науки.
Обом книжкам притаманна життєстверджуюча сила любові як антитеза усього потворного, недосконалого, брутального і злого. Матеріал подано таким чином і у такому стилі, що цікаво і корисно для опанування дітям, юнацтву і дорослим. Незалежно від рівня освіти та розвитку. Тому кожен візьме згідно свого власного особистого рівня. Але візьме обов’язково, бо є, багато чого є, для того, щоб взяти будь-якій особистості, віку та соціального статусу.
Але якщо у першій книжці більш рельєфно показані елементи загальних основ і світоустрою, і людини, то у другій, яка написана також у вигляді новел, що нагадують притчі, є певні акценти. І це при такому ж за рівнем, смаком і професіоналізмом дизайні і гармонії. Але тема стрижневого, наріжного значення у житті людини і людства таких складових, як Подвиг, Любов і Краса, особливо об’ємно і рельєфно, і дуже вдало розкрита автором.
Якщо третя «Думалка», яку з нетерпінням чекає аудиторія читачів, буде такого ж рівня перлиною (чи діамантом), а у мене в цьому переконаність абсолютна, то без перебільшення можна буде сказати, що ці три книжки є необхідною абеткою життя. Справа буде тільки у її опануванні. Тому що найкраща, найскладніша та найважча школа – це саме життя. Але треба зауважити, що уникнути, або якось оминути цю школу нікому не вдалось, та і не вдасться. Тому будь-кому зрозуміло, що не опанувавши абетку, інші книжки цієї школи не прочитаєш.
Дякуючи Богові, є автор – Лариса Дмитрієва і у неї, вже на сьогодні, без перебільшення, величезна творча спадщина, фактично ціла бібліотека. В першу чергу це ті книжки, які так щиро і доступно нам викладають цю абетку.
Кращої і більш глибокої та переконливої аргументації, як коментаря до відомого вислову геніального Вчителя людства Миколи Костянтиновича Реріха – «Усвідомлення краси врятує світ» — мені зустріти не довелось. І найголовніший акцент саме у слові Усвідомлення. До Дмитрієвої з її сучасників цю тему так майстерно не розкривав ніхто.
Микола Дзюбак, м. Киї
Одного разу англійський філософ, історик і публіцист Томас Карлейль, що жив у ХІХ столітті, сказав: «Будь яка реформа, окрім моральної, марна».
Насправді, уся наступна історія довела, що розвиток цивілізації, якщо він не ґрунтується на моральних засадах, — це надання проявам варварства усе більш витончених і руйнівних форм. Сьогодні це сприймається як аксіома.
Самі по собі досягнення науково-технічного прогресу в руках сучасного людства створили небезпеку для навколишнього середовища і загрозу ядерної війни, кожна з яких окремо – або обидві разом – можуть знищити усю цивілізацію і, можливо, взагалі життя на Землі.
Кризові явища у розвитку індивідуалістично-матеріалістично-техногенної цивілізації досягли на початку ХХІ ст. величезної глибини і дозволяють говорити про її системну кризу. Її можливо визначити як протиріччя, яке досягло межі гостроти, між об’єктивними інтересами подальшого прогресу людського роду, всебічного розвитку людини — з одного боку, та індустріально-індивідуалістськими формами організації життєдіяльності людей, визначеними ними установами, інституціями, нормами, цінностями, мірою розвитку самої людини – з другого. Це криза індивідуалістично-технологенної (індустріальної) цивілізації, криза принципів індустріалізму та матеріалізму у всіх їх проявах – від сфер політики і культури до економіки та природокористування.
Констатуючи це як факт, треба визначити й те, що цей стан – лише наслідки. Причини ж значно глибші і закладені вони людством набагато раніше, багато століть і навіть тисячоліть тому. Причина ця насамперед – бездуховність і втрата людством (переважною більшістю людей, що живуть на землі) того морально-етичного стрижня, який, власне, і відрізняє людину від недолюдка.
Початок ХХІ століття ознаменований тим, що планету накрила хвиля тероризму, насилля, наркоманії, проституції, работоргівлі та багатьох інших явищ, які підтверджують факт загрожуючих масштабів деградації людства, падіння моралі і всеохоплюючий, повальний прояв зниження якості самосвідомості. Достатньо констатувати той факт, що нікого не дивує сьогодні те, що усе продається та купується. І засоби масової інформації, і представники влади (виконавчої, законодавчої, судової), і взагалі усе, що можливо і навіть те, що, здавалось би, неможливо продати та купити. Час повальної погоні за наживою, коли ідолом став золотий тілець, у масштабах, яких людство раніше не знало.
Тому говорити сьогодні про етику бізнесу не пов’язуючи цього з вирішенням глобальних проблем людства і, насамперед, з радикальною зміною його свідомості — безперспективно. Дуже вдало про це сказала Л.П.Дмитрієва, відома письменниця, філософ, поетеса і публіцист на засіданні Міжнародного Академічного Сенату в Кишиневі 09.10.2002 року: «Сьогодні намагатись вирішити економічні та будь-які інші проблеми сучасного суспільства без врахування стану свідомості цього суспільства – приблизно те ж саме, як би людина при нависаючій над головою гільйотині розмірковувала про те, як би знайти кращий засіб, щоб позбутися лупи».
Говорячи про стан бізнесу на пострадянському просторі (та не тільки), треба з гіркотою констатувати, що він залишає бажати кращого. Правовий нігілізм, тіньова економіка, злочинне переплетіння бізнес-еліти з владою, криміналом, політикумом та силовими структурами стали явищем звичайним. Більше того, ці явища формально або декларативно владою засуджуються, а фактично вітаються, і прямо або опосередковано підтримуються та запроваджуються у життя. Трагікомізм становища підсилюється різноманітними заходами на зразок всеохоплюючої і перманентної боротьби з корупцією і т.і., де найбільш жорстоко та гнівливо викривачами та борцями цинічно виступають ті, хто уособлює цю саму корупцію, і якщо не прямо, то в опосередкованій формі, є батьками-благодійниками цих явищ.
Ці явища також не причина, а лише наслідки. Причина вже названа. Вона у поголовній бездуховності, невігластві, падінні моралі та моральності, котрі народжують відчуття безкарності і сприяють тому свавіллю, яке стало практично нормою життя для більшості наших сучасників, задіяних у бізнесі, та й практично майже у всіх інших сферах суспільства.
Характерно й те, що у країнах, які традиційно називають цивілізованими, тобто в тих, у яких рівень економічного розвитку високий або дуже високий, як правило, духовність народу дуже низька. І навпаки, країни з невисоким рівнем економічного розвитку, як правило, мають високий рівень духовності і відповідної культури та традицій.
Вже інколи і не віриться, що відносно недавно російські купці, та й не тільки російські, і не тільки купці, не укладали ніяких контрактів, угод або інших договорів. Достатньо було даного слова. І слово це було надійніше договорів, підписів і печаток, що скріплюють у наш час багаточисленні папери. При цьому сьогодні стали нормою не тільки часті зриви або невиконання контрактів, але і повсюдно, завідомо і навмисне сфабриковані документи з однією – єдиною метою: не виконати, відняти, пограбувати, одним словом – обдурити, або як стало модно говорити – «кинути». Це – м’яко кажучи.
За декілька десятиліть поняття надійності та партнерства, що було нормою у діловому світі, стало дефіцитом. Ділові люди з бездоганною репутацією, що уособлювали не тільки високі якості управлінців у бізнесі, але і не менш високі моральні якості: порядність, чесність, взаємну повагу та інші, природні для нормальної людини, стали скоріше виключенням, аніж правилом. І виродились у білих ворон.
Зриви термінів поставок, неплатежі, фальшиві або підроблені документи, низька якість товарів та послуг, підробка продукції, ухиляння від виконання домовленостей – ось далеко не повий перелік явищ, що стали нормою у сучасному бізнесі. Не дивлячись на те, що для боротьби з цим злом створені владні органи та структури у державах та на наднаціональних рівнях, такі як митниця, господарські та загальної юрисдикції суди, прокуратура, антимонопольні комітети, податкові адміністрації та міліції (з величезними штатами та ресурсами) – тенденція спостерігається зворотня. Із зростанням кількості усіх перерахованих організацій та їх чисельності, як правило, зростає контрабанда, тіньова економіка, ухилення від сплати податків, фальсифікація і підробка товарів, штучні банкрутства, недобросовісна конкуренція, затягування судових розглядів і корупція на усіх рівнях в усіх без виключення органах та структурах, що створені для боротьби з перерахованими злочинами та недоліками, а насправді ж їх тільки підсилюють і надають їм масового та усе більш витонченого характеру.
З того, що викладено, має бути зрозуміло, що подальші пошуки і спроби вирішити локальні проблеми бізнесу або економіки, не вирішивши їх загалом для нормального життя людського суспільства, задача нереальна. Бізнес або економіка – це безумовно важлива, але далеко не єдина складова цивілізації людства. Не менш важливі її складові – політика, і без сумніву більш значущі, але в силу перерахованих вище причин, що відтіснили їх на другі та треті ролі — наука, культура, духовність, подальший розвиток яких визначить не тільки розвиток економіки і політики, але і розвиток людства.
Перш ніж розглядати етику бізнесу, необхідно усвідомити, що таке етика взагалі, що ми розуміємо під цим терміном і які знання щодо цього питання видані людству. Бо проблема і поняття не нові, і людство не залишає спроб розібратись та знайти шляхи її вирішення вже не одну тисячу років. Але можливість така з’явилась тільки після того, як вчення Живої Етики (Агні Йоги) було видане людям через сім’ю М.К. і О.І. Реріхів у 1924-1938 роках самим Главою Гімалайського Братства (Общини Мудреців, відомою під назвою Шамбала).
Геніальний вчений, подвижник і мислитель академік М.К. Реріх – автор Пакту Миру – міжнародної угоди, підписаної у 1954 році у Гаазі 39 країнами світу, у тому числі США та СРСР. Завдяки цьому пакту, ООН і Юнеско вдалося зберегти велику кількість безцінних пам’ятників культури на усіх континентах. М.К. Реріх та його дружина О.І. Реріх принесли світу сокровенні (оккультні) знання, дякуючи яким людина стане спроможною усвідомити природу багатьох явищ і, насамперед, думки і власного мислення. Вплив мислення на інших людей, на навколишнє середовище і причинно-наслідкову залежність якості мислення усіх і кожного.
Етика бізнесу, безумовно, одна з багатьох і дуже важлива складова у подальшому розвитку цивілізації, без пізнання вчення Живої Етики не може бути у повній мірі усвідомлена.
Для ефективного функціонування у бізнесі необхідно, щоб усі його учасники дотримувались системи загальноприйнятих правил. При цьому виходили з розуміння того, що увесь обсяг необхідних громадських задач можливо вирішувати тільки спільно, базуючись на гармонії колективної та індивідуальної діяльності.
Неможливо переоцінити важливість атмосфери доброзичливості та взаємопідтримки у новому гуманітарному соціумі. Тим більше, що її принципово не можна замінити ніяким іншим чинником.
Поза всяким сумнівом, одними тільки словами нічому навчити неможливо. Важлива саме діяльність, активність добра. Саме тому актуальна формула: «Роби другому те, що ти хотів би, щоб зробили тобі» (трохи змінені слова першовчителя древнього Китаю Конфуція, а потім, на п’ять віків пізніше, повторені Христом), напевно, краще всього пасує у якості основи морального виховання. У реалізації такого проекту, як соціополіс, мені вбачається найбільш підходящим і найбільш актуальним підхід, в основу якого буде покладено, насамперед, нову мораль, і на вершину кута буде поставлена моральність.
Розглядаючи тему моральності, цілком можливо зупинитись і на такому понятті, як бізнес-етика. Але без органічного сприйняття вчення Живої етики та без практичного застосування положень цього вчення у повсякденному житті та веденні бізнесу розраховувати на успіх не доводиться. На цьому своєму переконанні мені хотілось би особливо акцентувати увагу. Безумовно, соціополіс дуже серйозно повинен відрізнятися у кращій бік від його попередників: технопарків та технополісів. На заміну їхньому технічному та технократичному детермінізму має прийти підхід гуманістичний, що ставить на вершину кута моральність, людяність, взаємодопомогу та взаєморозуміння, що і має бути основою при створені та розвитку соціополісів. Бізнес-компанії соціополісів мають будуватися на головній мотивації до праці – це у першу чергу повна самореалізація усіх і кожного, керівників і робітників. Такі компанії мають будуватись навкруг творчих особистостей, котрим притаманний «дух першопрохідця», і сама праця має перетворюватися у творчий процес, а націленість на творчість формує командний дух і розвиває відчуття значущості кожного окремого робітника, що гармонійно поєднується з відчуттям персональної відповідальності та сприяє соціалізації її середовища.
Дуже важливим є дух колективізму як основа та наріжний камінь у досягненні намічених результатів. На зміну індивідуалістично-егоїстичному, а часто і прагматично-цинічному підходам, має прийти підхід общинного принципу та рішення задач і розвитку самого соціуму.
Створюється атмосфера, коли на зміну управлінню підлеглими приходить керівництво творчим процесом, нівелюється поняття керівників та підлеглих, соціальні цілі та етичні цінності стають основою подальшого розвитку, підсилюють та розвивають цей процес далі.
Та й реалізація проектів у малих та середніх містах і районах має цілий ряд перспектив та переваг. По-перше, чим далі від столиць та адміністративних центрів з їх неосяжністю та спотвореністю, про котру вже сказано достатньо, це, безумовно, плюс. По-друге, у невеликих за чисельністю соціумах паростки нового, хоча й не будуть мати тепличних умов, але все ж таки мають більше шансів вижити по зрозумілим причинам. По-третє, і це найголовніше, самі люди у місцях менш урбанізованих, як правило, чистіші морально, один у одного на виду, а це вже основа для можливості ефективніше рухати реалізацію проектів.
І хто знає, може бути, маленькі соціополіси і стануть тою «іскрою», з якої «розгориться полум’я». У всякому разі, якщо в основу реалізації проекту будуть закладені чіткі принципи, визначені пріоритети, а цілі не будуть підмінені засобами.
Для виходу з глухого кута є чіткий і зрозумілий шлях, шлях цей насамперед у радикальній зміні свідомості, покращенні її якості. Названо і Вчення. Викласти або пересказати його у короткому виступі неможливо.
Але для бажаючих розібратись можу рекомендувати роботи Л.П.Дмитрієвої у семи та трьох томах, після опанування яких набагато краще братись за вивчення «Агні Йоги». Усі сім томів мають однакову назву – «Посланець Вранішньої Зірки Христос та Його Вчення у світлі Вчення Шамбали». Тома трьохтомника називаються: «Таємна доктрина О.П.Блаватської у деяких поняттях та символах». Зразу хочу обмовитись, що це не бульварне чтиво і не детектив, і «спітніти» доведеться достатньо. Більше того, результат буде не одразу ж, та й не у кожного, тільки у найбільш наполегливих. Але і труди, і витрачений час окупляться сторицею. У цьому сумніву нехай не буде щонайменшого. Безумовно, дуже допоможе і інформація, що викладена на сайті www.secretdoctrine.ru , особливо її аудіо-складова. Ті філософсько-поетичні ескізи або розшифровки у віршах, як їх називає автор і виконавець Л.П.Дмитрієва.
Маю сказати, що на усіх континентах Землі чисельність тих, хто вивчає Вчення Агні Йоги або Живої Етики, зростає. І це дає надію. Бо є два сценарії подальшого розвитку загальнолюдських або планетарних подій. Оптимістичний, якщо людство (хоча б його частина) зможе перетворити у собі негідні пристрасті та думки на їх протилежність. Тоді доля людства, та і самої планети Земля, безумовно, складеться найкраще.
Якщо ж людству з цією задачею впоратись не вдасться, і у подальшому деградація буде набирати силу, то усі спроби вирішити проблеми ядерної, техногенної або екологічної безпеки, не усвідомивши проблему безпеки психічної, по-перше, не дозволять успішно вирішити перші дві, а по-друге, може не дай Бог трапитись так, що просто ні для кого та і нікому буде ці проблеми вирішувати. Третього не дано.
Микола Дзюбак, м. Київ.
75-річчю Пакту Реріха присвячується.
15 квітня 1935 року у США, у Вашингтоні відбулась подія, рівної якій ані до, ані після двадцяте століття не знало. У Білому Домі, у присутності президента США Ф.Д. Рузвельта, усіма країнами обох Америк (двадцять однією країною) було підписано Пакт Реріха. Пакт мав ім’я ініціатора та автора, того, хто створив прецедент, який переживе віки. А головною ідеєю та змістом Пакту була охорона культурних та історичних цінностей людства, захист їх від розграбування та знищення навіть під час збройних конфліктів чи війн.
Важко навіть уявити, якого масштабу повинна бути особистість, та які титанічні зусилля цій особистості необхідно було докласти, щоб документ такого рівня народився. У короткій публікації усе не охопити, але необхідно підкреслити, що до підписання Пакту відбулись з цього приводу міжнародні конференції у Бельгії у Брюгге, причому двічі: у 1931 та 1932 роках, на яких обговорювалась та знайшла палку підтримку ідея майбутнього Пакту. Поза всяким сумнівом, сам Пакт було задумано як перший крок на шляху до встановлення миру у всьому світі. Миру через культуру. Зрозуміло, що цей шлях не міг бути простим та легким, але, як відомо, перший крок найважчий. Людство у XX столітті не мало подібного прикладу, коли у основу документу загальносвітового значення було закладено особистий світогляд однієї людини. І цією людиною був Микола Костянтинович Реріх.
Та й витоки цього титана, його родовід мали і такий факт. У епоху Петра Великого один з предків Микола Костянтиновича, шведський генерал на прізвище Реріх, що воював у армії Карла XII, відмовився виконати його наказ та зруйнувати православний храм, а пізніше перейшов на службу до царя Петра I. Родовід того генерала йшов від Рюриків. Їх роль у становленні, укріпленні та розвитку Святої Русі добре відома. Дуже цікаві і перебіг подій, і зв’язок часів, і ставлення до охорони святинь. Прізвище Реріх і сьогодні на Заході вимовляють як Рьоріх, що дуже подібне Рюрикам Київської Русі.
Для кращого розуміння та усвідомлення величі цієї особистості і того воістину титанічного внеску та великої спадщини, що залишена людству, є необхідність здійснити короткий екскурс до історії.
За останні декілька тисячоліть до людей з різних країн Сходу (або пов’язаних зі Сходом) приходило багато засновників релігій та філософій, святих і пророків. Усіх їх можна назвати Великими Вчителями людства. Це Кришна і Будда, Мойсей і Соломон, Конфуцій і Лао-Цзи, Зороастр або Заратустра, Піфагор та Платон, Іісус Христос і Магомет, Святий Сергій і Серафим Саровський, Олена Блаватська, Франчіа Ла Дью і Олена Реріх, і цей далеко не повний перелік можна було б продовжувати і продовжувати. Приходили з єдиною метою – навчити та допомогти конкретному народу і людству у його еволюційному розвитку, у поступі до людяності врешті решт.
І як же реагували на це люди і народи? Практично завжди замість засвоєння Вчень та суворого їх дотримання і керованості їх положеннями у житті, Великі Вчення спотворювались та доводились до своєї повної протилежності. Дякуючи сліпому наслідуванню не духу, а мертвій букві, перетворювались у блюзнірські догмати. У відношенні ж до самих Великих Вчителів, як правило, «благородне» та «вдячне» людство платило своїм Вчителям та Спасителям у кращому випадку гоніннями, переслідуваннями, наклепами, паплюженням, а у гіршому — знущаннями та тортурами. Посилаючи на смерть, у тому числі і таку жахливу, ізувірську та ганебну, яку прийняв Іісус Христос.
Історія вчить, що нічому не вчить. За останнє прожите XX століття життя настільки прискорилось, що це гігантське прискорення відчули та відмітили практично всі люди. Але далеко не усі чітко уявляють ситуацію на планеті. Те, що з прискоренням запровадження досягнень науково-технічного прогресу людство шалено прискорило та посилило ризики і загрози не тільки для життя людей, але і для існування самої планети. Сьогодні ті, хто називає себе християнами, мусульманами, іудеями і т.д., не тільки не живуть у мирі та злагоді, любові та братній взаємодопомозі, як вчили жити їх Великі Пророки та Спасителі, а з точністю до навпаки.
Переважна більшість не тільки не вбачає гріха у тому, що бреше, кляне, зводить наклепи, творить осуд, неправдиво свідчить, вдається до помсти, краде та ненавидить. Але більше того, якщо особисто і щодня не бере участі у пограбуваннях, проституції та наркоманії, крадіжках, работоргівлі, тероризмі та інших формах насильства, збройних конфліктах та війнах, то з тупою байдужістю за усим цим спостерігає. Багатьом навіть не спадає на думку, що найголовнішим, що привело до повального падіння людства, є зажерливість та нажива. І що нами утворена раса, падіння морально-етичного, культурного, духовного стану котрої прискорюється настільки ж, наскільки прискорюються темпи її життя, назва якої – раса цивілізованих дикунів.
Ті спроби, які здійснюють вісімки, двадцятки і т.д. розвинених країн з метою запобіганню загальнолюдської катастрофи, на жаль, поки що приречені на провал. По-перше, тому, що йде боротьба не з причинами, а з наслідками. По-друге, навіть вона часто має лицемірно-формальний характер тому, що здійснюється владою, котра у своїй більшості є слухняним інструментом жалюгідної купки фінансово-олігархічних кланів на планеті. А у кланів, як відомо мета одна – нажива.
І то вірно, не спадає на думку як цій купці кланів, так і більшості гомо сапієнс, що не тільки всі види вже названих ізувірст – це наслідки його, людства, діяльності. Але і усі техногенні та екологічні аварії, стихійні лиха та інші катаклізми — також породження людських думок у першу чергу, а потім вже дій.
А чи є вихід, у чому він і де? Поза всяким сумнівом, він є. Якщо й не зупинити загально-людську катастрофу, що насувається, то хоч би суттєво пом’якшити її наслідки можливо. Тільки за однієї умови, якщо люди націлять свою свідомість на проблему. Тобто на самих себе. Згадати, що людина і суспільство – не тільки споживач, але у першу чергу творець, і те, що планета наша — це той спільний дім, який вже давно треба рятувати, насамперед від тих, хто нищить її та собі подібних, бо воістину не відають, що творять.
Але повернемося до Пакту Реріха. Дуже наочною та повчальною для нас може бути і його доля. Розпочавши рух за мир через культуру у Європі, ця робота завершилась підписанням Пан-Американського Пакту в США. Не пройшло і п’яти років, як знову ж таки у Європі була розпочата фашистською Німеччиною друга світова війна у 1939 році. За період якої було пограбовано та знищено безліч картинних галерей, музеїв, пам’яток архітектури та інших шедеврів світової культури. Через дев’ять років після закінчення другої світової війни, у 1954 році в Європі, в Гаазі людство знову повертається до Пакту Реріха. Цього разу Пакт підписало вже 39 країн світу, у тому числі СРСР та США. Але ім’я автора та ініціатора Пакту цинічно проігнорували і документ назвали Гаазьською Конвенцією. А згодом, невдовзі після підписання цього документа в Гаазі, тепер вже США розв’язують цілу низку війн та військових вторжень: на Кубі та у В’єтнамі, Анголі, Панамі, Югославії, і вже у XXI столітті у Іраку та Афганістані. Тільки у столиці Іраку Багдаді було знищено те, що протягом тисячоліть створювалось і зберігалось, і як шедеври світової культури належали усьому людству, а тепер втрачено назавжди.
Напевно достатньо ілюстрацій для того, щоб зрозуміти, чи прислуховується людство до своїх Великих Вчителів та Пророків. Микола Костянтинович Реріх залишив понад сім тисяч художніх полотен, десятки томів книг, величезну громадську, наукову та культурну спадщину, присвячену миру у світі. Він був, як і усі Великі Вчителі, що названі у цій статті, Посланцем Шамбали — Гімалайської Общини Великих Мудреців. Ця община з віку у вік, з тисячоліття у тисячоліття робить усе можливе для допомоги людству у його еволюційному розвитку. І Община ця не міф і не легенда, позаяк Микола Костянтинович Реріх ніколи не був ані масоном, ані шпигуном, про що базікають, не давши собі завдання хоч щось вивчити та розібратись у його спадщині особисто, різні недоумки.
Але світу цивілізованих дикунів, мабуть, не до цього. Гонитва за наживою та масове невігластво засліпили та відібрали розум, а значить, прирекли на самознищення. Бо відомо, коли Бог вирішує знищити людей, він позбавляє їх розуму. Тому що саме М.К. Реріх у своїх працях часто цитував слова Владики Будди: «Невігластво — найбільший злочин, бо від нього усі біди людства».
Але альтернативи Великому Вченню немає. У наш час це розкрито і показано у творчості послідовника справи Великих Вчителів, письменника, поета, публіциста, мислителя і філософа Лариси Дмитрієвої. Її роботи широко відомі, перевидаються, також вони є і на її особистому сайті. З сучасників мені не відомо, хто краще за неї та доступніше розкрив би те, що приніс для людей, як спасіння, один з найвеличніших Вчителів Гімалайського Братства та оспівавший його у своїх працях – Микола Костянтинович Реріх. За його Вченням майбутнє, і як би не божеволіла пітьма – це лише агонія, хоча і страшна. Але не настільки, щоб перемогти Світло, а значить Життя. І він знав, що стверджує, коли сказав – «Усвідомлення Краси врятує світ».
Микола Дзюбак, м. Київ
Актуальність теми цієї публікації не викликає сумнівів. Вона підтверджує світовий досвід, частина якого і наш український досвід. Але значимість правильного розуміння, а значить, і вибір іноваційного шляху розвитку для майбутнього зростає так само швидко, як і змінюється життя людства.
Давайте разом поміркуємо над цим. Чим насамперед можна охарактеризувати останні сто років у розвитку людства? Якщо всього століття тому основний господарський устрій зводився до сохи, воза та коней, як і багато тисячоліть до цього, тобто практично тисячі років майже не змінювався, то всього лише за сто останніх років людина опанувала паровоз і автомобіль, літак і космічний корабель, винайшла комп’ютер та Інтернет, розщепила ядро атома і розшифрувала свій власний генетичний код. І це далеко не повний перелік усього, що інакше як проривом у тонкий світ не назвеш. Настільки цей процес прискорюється і разом з тим охоплює усі сфери життя та діяльності людства.
Дуже важливим при цьому є питання: а що це дає людям, усьому людству?
Одночасно з благами, які отримало людство завдяки іноваціям, за останні сто років відбулися і найстрашніші, і наймасштабніші війни. Було винайдено та вироблено найсмертоноснішу зброю, а накопичений її потенціал здатний знищити не тільки людство і усе живе, а й саму планету.
Найбільш тяжкі за наслідками економічні, техногенні та інші лиха та катастрофи також траплялися у останні кілька десятиліть.
Тому говорити сьогодні про інновації, не пов’язуючи цього з вирішенням глобальних проблем людства і насамперед з радикальною зміною його свідомості — безперспективно. Дуже вдало про це сказала Л.П. Дмитрієва — відомий дослідник «Таємної Доктрини Сходу», філософ, мислитель, письменник, поет і публіцист, роботи якої також використані у цій статті: «Сьогодні намагатися вирішити економічні та будь-які інші проблеми сучасного суспільства без урахування стану свідомості цього суспільства — приблизно те ж саме, якщо б людина при навислій над головою гільйотині розмірковувала про те, як би знайти кращий засіб, щоб позбутися лупи».
Найбагатша людина планети Білл Гейтс створив свій гігантський капітал виключно на інноваціях. Одна з книжок, ним написаних, називається «Бізнес зі швидкістю думки». Цією назвою автор підтвердив факт колосального прискорення усіх процесів розвитку людства Землі. І одночасно підкреслив найважливішу основу еволюції людства — думку.
Ми говоримо: енергетика — основа нашої цивілізації. Це так. Але основа людської еволюції – енергетика мислення, думка.
Саме думка названа головною енергією і у преамбулі Статуту ЮНЕСКО: «Думки про війну виникають у розумах людей, тому у свідомість людей і слід вкорінювати ідею захисту миру».
У цих словах ми бачимо відображення найдавнішої мудрості, яка в устах Готами Будди звучить так: «Розум того, хто не поспішає робити добро, знаходить задоволення у злі».
Саме низька колективна свідомість людства, яка є наслідком низької якості мислення, і є причиною його критично низького рівня моральності та духовності.
Думка — енергія найтонша, а тому вона невидима оку, як невидимі для ока радіація, радіохвиля, магнітні поля, не кажучи вже про поля торсіонні. Але природа думки така, що вона має властивість ущільнюватися, коагулювати і ставати видимою. Іншими словами -матеріалізуватися у діях.
Один з мудреців Гімалаїв, Владика таємничої Шамбали, у XX столітті сказав, що, якщо навіть обдарувати всіх людей багатством, але серця їх залишаться колишніми, грубими, ніщо у світі не зміниться.
Навряд чи хто — небудь буде заперечувати проти такого твердження, навіть не зважаючи на те, що Шамбала, яка є такою ж реальністю, як і ми з вами, на сьогоднішній день сприймається на Заході як міф, подібно тому, як не так давно вважалася міфом Троя Гомера.
Вступивши у XXI століття, людство не може заперечувати, що у світі, який воно створило, остаточно спаплюжені абсолютно усі закони моральності і духовності. Факт, що людство досягло найнижчої точки бездуховності, настільки очевидний, що не заперечується ні у вчених колах, ні у політиків, ні у простих людей, ні у служителів релігійних культів. Це говорить про те, що світові релігії не впоралися зі своєю роллю вихователів людської свідомості, або іншими словами, людського серця, людської душі.
«… Те, що має місце сьогодні, надзвичайно нагадує Апокаліпсис. Усе, що друкується у повсякденній пресі, з якою ми знайомимося щодня регулярно, нагадує нам про знаки Апокаліпсису».
Ці два речення, ці слова, вони наче вимовлені сьогодні вранці. Але насправді сказані понад 80 років тому, у 1927 році. Їх виголосив автор Пакту Мира — міжнародної угоди, підписаної вперше 15.04.1935 року 21 країною обох Америк у Вашингтоні, у Білому домі; і у 1954 році у Гаазі 39 країнами світу, зокрема США і СРСР. Завдяки цьому Пакту ООН і ЮНЕСКО вдалося зберегти донині багато безцінних пам’ятників культури на усіх континентах. Ім’я автора Пакту Миру всесвітньо відоме. Це найвеличніший мислитель, художник і вчений, академік Микола Реріх. Сьогодні, через півстоліття після підписання Пакту Миру, Пакту Реріха, ситуація у світі така, що справа автора — гуманіста має бути продовжена, бо сам він казав, що запропонований ним Пакт Культури зачіпає найпотаємніші струни людської душі, самі основи збереження життя на Землі.
У Вченні Живої Етики — Вченні про думку, про оволодіння мисленням, — яке у період з 1924 року по 1938 рік було передано людству Оленою Іванівною Реріх у співпраці з Владикою Шамбали, говориться, що психічна отрута більш небезпечна, ніж фізична, тому що психічна отрута вражає тонкі, енергетичні структури людського організму — астро-ментальну сутність людини та її самосвідомість.
Як може задихатися усе місто від димової труби і вихлопних газів, так може задихнутися і свідомість людства від отруйної психічної труби, яка димить над Землею і отруює свідомість людей з самого дитинства своїми викидами.
Ось японці недавно зробили кібер-собачку. Вони запевняють, що ця істота більш приємна і зручніша, ніж жива собака, тому що вона не їсть, не паскудить і не вимагає, щоб її виводили гуляти. І нас запевняють, що це тільки початок творення нових істот, тому що через 50 років люди віддадуть перевагу спілкуванню з роботами, а не з людьми. Це зовсім не жарт. Це відкритий натяк на те, що люди будуть продовжувати звіріти. В усякому разі, японці, схоже, не вірять у поліпшення якості людей, незважаючи на найвищі досягнення цієї країни у галузі інновацій.
Так, людина недосконала, це — поза дискусіями. І будучи недосконалою, вона створила недосконалий світ. І вона страждає від того, що цей світ погіршується і стає вже навіть страшним. І людина губиться і впадає у відчай. Вона вже не вірить, що такий світ можна змінити на краще. А раз людина не вірить, то і не докладає зусиль. А не докладає зусиль тому, що не знає, у чому ж причина того, що вона хотіла як краще, а вийшло дуже погано: і природу вона отруїла у пошуках матеріального благополуччя, і з тієї ж причини клімат перетворила на ворога, і стихії звела з розуму, і немає миру між народами.
Вчені Землі сьогодні могли б без вагань поставити невтішний діагноз сучасному людству: інтелект (а його могутню руйнівну силу наочно продемонструвало XX століття), роз’єднаний з вищими вогнями серця (яке зовсім не випадково ідентифікують з душею), показує сьогодні усі ознаки божевілля і може призвести до самознищення людства, у першу чергу завдяки інноваціям.
Світ вже у такому стані, що ніякі заборонні заходи і цензура не можуть очистити його від скверни. Але якщо ми усе ж хочемо вижити і не оскотинитись, не здичавіти, не озвіріти, то треба визнати, що людині з дитинства необхідно давати знання не тільки про природу, яка її оточує, а і про природу, завдяки якій вона називається людиною розумною — про природу і властивості думки, цієї головної енергії, яка складає її свідомість та її долю.
Вчення Живої етики або Агні Йога, дає це сповна.
Це вчення про оволодіння думкою, дисципліну думки і відповідальність за мислення. Книги цього вчення є в усіх містах і країнах, і у Інтернеті досить набрати у пошуку ім’я Реріх або Агні Йога, щоб знайти відповідний сайт.
Маю усі підстави стверджувати, що мені як людині, яка тільки злегка торкнулась Вчення, вдалося знайти у ньому усі підстави для оптимізму і впевненого погляду у майбутнє. Не маю ні найменшого сумніву у тому, що це зможе отримати кожен бажаючий. За умови досить наполегливого і працелюбного вивчення Живої Етики або Агні Йоги та інших праць Вчення. Опанувати Вчення значно успішніше можна після знайомства з роботами Л.П. Дмитрієвої, досить широко відомих, які видаються, а також викладених на її сайті www.secretdoctrine.ru.
Вивчення природи думки і її властивостей принесе людині, якою б мовою вона не говорила, усвідомлення своєї особистої відповідальності за долю своєї сім’ї, бізнесу, свого народу і світу, дасть відповіді на одвічні питання, які мучать кожного з нас і поки що залишаються без відповідей.
Можливо, хтось подумає, що ця публікація не по темі інновацій. Більш філософська. Але якщо ми не хочемо, щоб інвестиції у інновації стали цвяхом у кришку нашої труни, а стали дійсно новим імпульсом для розквіту нового життя з новою свідомістю, то повинні цю свідомість поліпшити.
Якщо ж залишити свідомість у її нинішньому, деградуючому стані, нічого хорошого людству не дочекатися. Є така давня мудрість. «Конюх пропонує господареві завести прекрасну породу коней. Господар каже: Бажання прекрасне. Але спочатку прибери у конюшні».
Справа за зміною свідомості та якості мислення. Так просто для розуміння і дуже складно у сенсі практичного досягнення. Але альтернативи немає. Принаймні для тих, хто хоче жити як людина, усвідомлюючи істинний сенс і мету буття, закони і принципи світоустрою. Нам надана унікальна можливість зробити багато, і хочеться сподіватися, що якийсь мінімальний резерв часу для цього у нас іще є.
Микола Дзюбак, м. Київ
Написана і видана у двох частинах (книгах) «Думалка» — 3. Той третій том, про вихід якого вже було написано і якого з таким нетерпінням чекали. Це чудовий вінець у тритомній архітектурі і те, що він написаний у двох частинах, а по суті в двох окремих книгах (навіть назви різні, частина перша — «Армагедон» і частина друга — «Квіти Лаколіони») як завжди, і задумано і виконано автором просто вище усіх і всіляких очікувань. Навіть тих, хто роботи Л.П. Дмитрієвої добре знає, і завжди чекає щось дуже глибоке і сокровенне, і разом з тим актуальне і необхідне, як ковток води під час літньої спеки.
Та й назва говорить сама за себе. Перша частина «Армагедон». Сьогодні для дуже багатьох воно на слуху. Але далеко не усі розуміють, що воно означає. Лариса Петрівна розкриває це поняття, як і всю тему, настільки багатогранно, блискуче і разом з тим доступно і просто. При всій насиченості і як завжди широкій енциклопедичності, яку вона демонструє у всіх своїх роботах. Але тут автор перевершила саму себе. Перевершила, але звичайно ж, не вичерпала. І від розуміння і відчуття цього стає радісніше і світліше на серці.
Дуже чудово і майстерно побудована сама книга. Настільки органічно і гармонійно поєднуються і основний текст, і зноски та репродукції, і фотографії, особливо як доповнення до воістину золотих розсипів мудрості слів Владики Шамбали, Махатми Майтрейї Моріа, його найвідданіших і найвірніших співробітників Олени Іванівни та Миколи Костянтиновича Реріхів, а також Махатми, Великого Вчителя Іларіона. Складається враження, що це єдиний моноліт, тільки показаний у різних подіях і проявах. Ці події прямо чи завуальовано напророчені Великими Вчителями людства, мудрецями Шамбали тисячі років тому.
І що особливо на думку автора цих рядків неперевершено, так це те, що дано у другій частині третього тому «Квіти Лаколіони», це не тільки гімн Світлу, Любові, Творенню і Красі як основам Світобудови, а й конкретна спроба показати життя людства Землі через тисячоліття. І ця спроба вдалася. Це не якісь фентезі, яких сьогодні хоч греблю гати, на усі смаки, якщо про них тут взагалі доречно згадувати. Тріумф Сил Світла не тільки стверджується і є апофеозом цієї частини. Тут розгорнуто чудове полотно нашого майбутнього. Того майбутнього, про яке мріє багато хто. А багато хто навіть мріяти не сміють. Але це поки що. Завдяки працям Лариси Петрівни тих, хто здатний мріяти, стане більше, а серед них з’являться ті, які почнуть діяти.
І ще одна особливість, але це вже всього тритомника у чотирьох книгах під загальною назвою «Думалка». Нагадаю, що перший і другий томи видані російською і українською мовами у Києві. Готується до видання третій том (у двох частинах) українською мовою, а пізніше, можливо, буде і російськомовне видання. Так от, особливість ця полягає у тому, що ці книги дуже корисні і цілком підйомні (зрозумілі) і для дітей, і для молоді, і для зрілого віку, і для літніх людей. Кожен візьме з них стільки, скільки зможе. Але при бажанні візьме обов’язково, і при кожному повторному прочитанні буде брати все більше. Не має значення -учень школи або академік. Звичайно, можуть бути і такі, що не візьмуть нічого. Але ці праці не для них і присвячуються, природно, не їм.
В черговий раз хочеться схилити голову перед автором у низькому поклоні поваги, шанування і подяки за подвижницьку працю. Хочеться цю творчість назвати великою міссією, яку Лариса Петрівна несе незрівнянно, а нинішні, і особливо майбутні покоління, гідно її оцінять
Микола Дзюбак, м. Київ.
Про легендарну Олену Блаватську – Посланницю таємничого Гімалайського Білого Братства – найзагадковішу жінку ХІХ століття, не випадково названу сучасниками «Сфінксом», написано багато у різних країнах.
Але ця збірка, яка побудована в основному на феноменах, які робила Блаватська або які робились через неї, або про які вона повідомляла у своїх книжках, у деякому сенсі унікальна. Вона нагадує психодинамічну мозаїку, котра, складаючись з численних фрагментів, покликана представити Олену Петрівну Блаватську як найтаємничіший, найчудовіший, хоч і найнебезпечніший з усіх представлених феноменів, тому що вимагав від неї надзвичайної безстрашності та самозречення. Феномен на ім’я «Блаватська» дає нам ще один взірець служіння людству до самозабуття, ще один взірець Подвига тих Великих Душ, чий земний Підмурок ще з до-історичних часів збудований у найзаповіднішому місці Гімалаїв, але від котрого стежки прокладені до кожного людського серця.
Як з одних і тих же матеріалів архітектор може спроектувати різноманітні будівлі, як художники, які користуються одними й тими ж пензлями та фарбами, напишуть зовсім різні портрети, дивлячись на одну й ту ж людину з різних ракурсів і з різною ступінню проникнення у її внутрішній світ, так і ми, користуючись вже давно відомими багатьом літературними матеріалами вирішили створити найбільш близький для сприйняття нашого розуму й серця Облик Вісника таємничої Шамбали – Великої Олени Блаватської, яка поклала своє життя на вівтар просвіти людства.
Ця книжка складається здебільшого з феноменів психічної природи, котрі по цей день помилково сприймаються як дива. Але пояснення необхідності їх демонстрації дає сама Блаватська. У «Викритій Ізиді» вона пише:
«…доведіть існування душі у людини через посередництво її дивовижних сил і ви доведете існування Бога!»
Але, наповнюючи сторінки нашої книжки різноманітними проявами дивовижних сил душі, ми хотіли показати, що усе ж найчудовішим з див була сама Олена Блаватська.
Редактор збірника Л.П. Дмитрієва. Складачі: Ольга Крачева, Геннадій Зайдман, Микола Іващенко, Лариса Дмитрієва
Затьмарення розуму
Що робити? Це зовсім не легковажне питання люди ставлять собі постійно. До нього звертаються представники кожного покоління. Але в наш час це питання постає і звучить з новою силою. І відповіді на нього не уникнути.
Сьогодні особливо актуальним є вислів: «Що мудрість у людей – то безумство перед Богом».
Якщо замислитись над цим, то підтверджень цим словам знайдеться безліч. В наш час глобалізації — дикої, нелюдської і зажерливої — це особливо добре видно. У впровадженні досягнень науки і техніки більше загроз і руйнування, ніж творення. У економіці спостерігається збільшення обсягів та її зростання. Але це тільки ще більше посилює диспропорції й перекоси економічного розвитку. Кризи стали не лише невідворотніми й неминучими, але й постійними. В соціальній сфері всі «досягнення» ведуть лише до ще більшої диференціації. До повального й безпросвітного зубожіння одних і шаленого й нестримного збагачення інших.
Як наслідок, і гуманітарна сфера не має, та і не може мати нічого іншого в освіті, охороні здоров’я і других складових. Більше того, занепад і деградація все більше посилюються з року в рік. А про мистецтво, культуру і духовність — і говорити не варто. Бо навіть при істинних досягненнях і результатах, які де-не-де все ж існують на фоні загального разпаду і деградації у світі, ситуація просто гнітюча. Чим іще, як не безумством, можна назвати те, що відбувається в країнах Західної Європи, котрі так активно вітають гей-паради, гей-весілля, лесбійське кохання, та й педофілію. Це ж просто незбагненно — там певні групи громадян більше захищають не беззахисних дітей, а педофілів, тобто насильників, місце яким – тільки в ізоляції від суспільства. А суспільства цих країн не дають досі належної відсічі безумству, що наростає.
Стосовно одностатевих шлюбів і тих досягнень в їх просуванні й популяризації в країнах Західної Європи, необхідно б нагадати наступне. І особливо священнослужителям, які беруть на себе сміливість (втім, як і самим країнам) називати себе християнськими. Непогано було б ще раз перечитати Біблію й поміркувати грунтовно над тим, чому і за що Господь знищив вогнем і сіркою Содом и Гоморру. Слава Богу, хоч в православ’ї ще не дійшли до такого, до чого дійшли отці – ієзуїти в своєму відношенні до гомосексуалізму. Одне тільки це явище, яке все більш поширюється, повинно змусити Україну задуматися – а чи потрібна їй Євроінтеграція, і що для народу України, а особливо для дітей та молоді, це дасть? До яких наслідків може призвести? Та й вже привело. Подібне явище стає можливим ще й тому, що частина суспільства займає модну нині позицію. Позицію ніби то не помічати всього негативного, розкладаючого і небезпечного. Раніше вона звучала як «моя хата с краю». Тепер дещо по-іншому: «кожен бачить те, що хоче бачити» — тобто, ось я вважаю правильним поганого не помічати і бачу тільки хороше, а погане мене не стосується. Така позиція і безглузда, і брехлива, і лицемірна, і боягузлива, а часто ще й ознака гордині, не кажучи про те, що егоїстична. Не помічати біди або робити вигляд, що її не помічаєш, обов’язково бідою ж і закінчиться, і в першу чергу для того, хто займає подібну позицію, а також для його близьких.
Або ще одне явище в країнах тієї ж Західної Європи, достатньо знакове — мігранти з країн Африки та Азії. Напруженість, що постійно зростає й посилюється в суспільстві цих країн і, як наслідок, протистояння і зростаюче насилля. Вже сьогодні криваві побоїща і погроми на вулицях багатьох міст Західної Європи – явища масові і постійні. Та й пророцтва древніх мудреців про загибель Західної Європи в кінці темної епохи (Калі–Юги) схоже, збуваються як раз у наш час, саме це і є, мабуть, завершення Армагедону. Можливо, цим пояснюються і недостатні протестні дії здорової в моральному й культурно-духовному сенсі частини суспільства цих країн.
Ліки від невігластва
В сучасному світі чітко прослідковуються дві явно виражені тенденції.
З одного боку – все більше прискорюється та розкручується спіраль впровадження досягнень науки і техніки, практично у всіх царинах діяльності людини й людства. З другого боку – не менше прискорення і розкручування іншої спіралі, яка веде до загрози самознищення не тільки людства, але і його місця існування — тобто самої планети Земля. Широко відомий вислів: «Коли Бог вирішує покарати, то віднімає розум». І те, що сьогодні відбувається з більшістю людства, можна назвати тільки одним словом – безумство.
Олена Іванівна Реріх, геніальний філософ, мислитель і сподвижниця Великого Владики Шамбали Махатми Моріа в листі від 23.09.1937 року писала наступне: «Як розум, не просвітлений вогнями сердця, так і сердце, не підтримане розумом – явища потворні».
Найвеличніший гуманіст, мислитель, філософ, художник, громадський діяч двадцятого століття Микола Костянтинович Реріх, пророчо передбачаючи катастрофу людства, яка насувається, в тридцятих роках минулого століття висунув ідею Пакту Культури і Прапора Миру. У ті роки цей Пакт називали Пактом Реріха на честь імені його автора. Цей Пакт направлений на зберігання культурних і духовних цінностей людства, витворів мистецтва і архітектури, навіть під час воєн і військових дій. Своєрідний «червоний хрест» культури в ім’я Миру у всьому Світі.
Мудрий провидець, автор Пакту, за умови його прийняття країнами світу і людством пропонував шлях спасіння через зміну свідомості людей, її розширення, тобто зростання цієї свідомості. Він закликав до переоцінки цінностей. М. К. Реріх передбачував через покоління глухий кут розвитку механічної і матеріалістичної цивілізації та її невідворотню загибель, як це вже було з попередніми Расами і цивілізаціями Атлантів, а перед ними міліони років тому подібна катастрофа спіткала Расу Лемурійців. Загибель цих Рас і цивілізацій, колись блискучих і володіючих досягненнями вищими, ніж у нашої нинішньої, Арійської Раси і цивілізації її народів, була також викликана їхньою деградацією. Причина як загибелі Лемурійців з Атлантами, так і загрози загибелі нашої, Арійської Раси, на жаль, одна й та ж – бездуховність. Коментувати це твердження немає необхідності. Можна тільки нагадати про те, що цивілізований дикун набагато страшніший і небезпечніший для себе і собі подібних, ніж дикун первісний. Тому що, на відміну від первісного, озброєного палицею, цивілізований розмахує палицею ядерною, не кажучи вже про всі інші «досягнення» цивілізації нинішньої.
Справа в тому, що ми, люди сьогоднішнього світу, тільки через всеохоплююче і дрімуче невігластво ніяк не бажаємо прозріти і, прозрівши нарешті, якщо й не уникнути катастрофи планетарної, то бодай в дуже малій мірі зменшити її. А значить, пом’якшити наслідки цих ударів невідворотньої тепер уже катастрофи. Те, що вона неминуча й невідворотна та у чому, а точніше — в кому причина цих бід, вперше сказано в працях нашої великої співвітчизниці Олени Петрівни Блаватської. Пізніше людство отримало Вчення в працях Олени Іванівни і Миколи Костянтиновича Реріхів. Світ з кінця ХІХ століття і в першій половині ХХ століття отримав необхідне і більш ніж достатнє джерело знань. На жаль, і до сьогодні потрудилися опанувати це джерело небагато хто. Більшість же, в тому числі й вельми вчені (або ті, хто такими себе вважає) представники науки, релігії, філософії, мистецтва та інших сфер діяльності, в кращому випадку щось чули. Як правило, в перекрученому, невірному, видумками та інсинуаціями приправленому вигляді. Якби ж потрудилися не просто погортати, а повивчати і хоч би трошки помислити, віднявши зовсім небагато часу у пива й футболу, телесеріалів, багатогодинних посиденьок за столами та інших вельми «змістовних» і настільки ж «корисних» засобів проведення часу, то можливо, ситуація і у планети, і у людства була б зовсім іншою. Тоді для багатьох стала б зрозумілою відповідь на питання: «хто винуватий?» (зовсім не для пошуку винних, а для усвідомлення своєї ролі). І що іще найбільш важливо – «що робити?»
Тому що при опануванні цих Знань, Знань, які відкриті у «Викритій Ізиді» і «Таємній Доктрині» Олени Петрівни Блаватської та інших її працях; у «Вченні Храма» Франчіа Ла Дью, в «Агні- Йозі» або «Живій Етиці» Олени Іванівни Реріх та багатьох інших її працях і працях Миколи Костянтиновича Реріха (а це десятки вже виданих томів). Також уже видані більше двадцяти томів «Граней Агні-Йоги» Бориса Миколайовича Абрамова – послідовника і учня Олени Іванівни та Миколи Костянтиновича Реріхів. Після вивчення перелічених праць відповіді на поставлені питання приходять неначе самі по собі. Відповіді ці може отримати як сивочолий академік, так і студент, все залежить від допитливості, працелюбства, працездатності, спрямованості до пошуку цих відповідей і стану зашореності.
Дуже хорошими і доступними для освоєння Вчення є роботи Лариси Петрівни Дмитрієвої. Це прекрасний «підготовчий клас» до Школи Вчення, тобто для освоєння робіт Блаватської, Франчіа Ла Дью, сім’ї Реріхів, Абрамова. Якщо почати з трьохтомника Лариси Петрівни Дмитрієвої «Думалка» і потім проштудіювати трьохтомник «Таємна Доктрина Олени Блаватської в деяких поняттях і символах», а далі семитомник «Посланець Вранішньої Зірки Христос і його Вчення в світлі Вчення Шамбали», до того ж уважно ознайомитися з кіноескізами Лариси Петрівни Дмитрієвої, то дуже багато що стане зрозумілим. Наклади вже виданих книг налічують сотні тисяч і перекладені з російської на українську, болгарську, німецьку та англійську мови, кількість випущених CD и DVD дисків з кіноескізами Л. П. Дмитрієвої скоріш за все перевищить наклади виданих книг з урахуванням розповсюдження дисків через Інтернет. Тому засвоїти і осягнути Вчення глибше, після вивчення робіт Л. П. Дмитрієвої, буде набагато реальніше.
Необхідно відмітити одну особливість. Яку б сферу діяльності людства в ім’я розвитку і творення ми не взяли: економічну чи соціальну, наукову чи гуманітарну, сферу мистецтва й культури чи духовності – в кінцевому підсумку ми все одно прийдемо до єдиного результату. Але тільки за умови об’єднання зусиль і співробітництва, повної взаємності, справжнього партнерства і взаємодопомоги можливе його досягнення. І це природно, бо в усіх без винятку сферах головним – і метою, і засобом її досягнення – є людина. Тому в наш час намагатися вирішити проблеми економіки та її оздоровлення (як, між іншим, і будь–які інші), не вирішивши проблеми розширення (або зростання) людської свідомості – справа абсолютно безнадійна. Тому що тільки через невігластво, в досужих просторікуваннях можуть говорити про те, що буцімто, світ завжди був таким, і завжди зло воювало проти добра, а пітьма проти світла; що світ завжди поділявся на багатих і бідних і т. д. Так можуть сьогодні міркувати тільки невігласи, до числа яких можна віднести і войовничих атеїстів, і переконаних дарвіністів, і догматично мислячих матеріалістів на одному полюсі, і релігійних фанатиків і сектантів всіх мастей — на другому.
Нове – добре забуте старе
Нехай читач не подумає, що автор цих рядків проти впровадження досягнень науки і техніки, як і прогресу взагалі. Як раз навпаки. Та сам по собі прогрес і не може бути виною або ж причиною наших бід. Все залежить від свідомості людини і людства. Саме воно, затемнене невіглаством, і спрямовує і використовує всі досягнення на розбрат, протистояння і ворожнечу, одним словом — на зло. З перемогою Сил Світла прогрес людства як раз прискориться багаторазово, тому що тільки в єднанні сила. В братстві і общині, співробітництві й співтворчості для і в ім’я блага, а не в дикій, хижацькій, взаємознищувальній глобалізації та конкуренції. Хоча вона інколи і дає ілюзію руху вперед. Тільки до чого? Чи не до глобального і загального краху?!
Дуже характерним в діяльності, а значить і в мисленні людства, є відношення до тих, кого воно, це саме людство, нібито шанує. Всі без вийнятку Вчителі людства і проповідували, і сповідували єднання, а не розбрат, добро, а не зло, світло, а не пітьму, і т. д. Лао-Цзи і Конфуцій, Рама, Крішна, Гаутама Будда, Зороастр, Озіріс, Ізида, Гор, Орфей, Піфагор, Платон, Гайавата, Мойсей, Соломон, Ісус Христос, Аполоній Тіанський, Оріген, Магомет, Святий Франциск Асізський і Святий Сергій Радонезький – всіх не порахувати. Це завдяки їхнім працям (на жаль, частіше всього більшістю неправильно зрозумілими або викривленими) і подвигам (вони всі в першу чергу були великими подвижниками) моляться в церквах і мечетях, синагогах і пагодах, молитовних домах та інших місцях. Молятся, взявши за основу поклоніння, та й тільки. Безумовно, молитва важлива і молитва потрібна, але ж одними молитвами, навіть найщирішими, нічого не змінити. Необхідна дія. Не до поклоніння звали нас названі і неназвані Вчителі людства, та й не потрібне їм наше поклоніння, а до наслідування. Трудитись так, як трудились вони. А коли труд возвищується до стану молитви, тоді він стає світлим і творчим на загальне благо всього людства. Жити так, як жили вони. Без гордині і зажерливості, насилля, лицемірства і брехні. Тільки наслідування, а не його видимість, в житті кожного дня і кожної години може бути нашим справжнім почитанням великих імен та істинною молитвою.
Пізніше була плеяда видатних і світлих людей, таких як Томас Мор (ХV століття), Томмазо Кампанелла (ХVI століття), Сен-Симон, Фурьє, Роберт Оуен (ХVIII століття) та інші, котрі в своїх працях так само, як і Вчителі, висували ідеї єдності і братства людей на Землі. Але їх не зрозуміли і, на жаль, «удостоїли» звання соціалістів–утопістів, а саму «Утопію» Томаса Мора – місцем, якого немає. Звісно, до такого висновку прийшли тому, що названі соціалісти шляхи досягнення єдності і братства вибирали утопічні (нереальні) за оцінками багатьох сучасників і тих, хто прийшов після них. Також тому, що утопічними (для багатьох) були самі ідеї, які вони проповідували. Але більшість людства, якщо й замислювалась над тим, чому в черговий раз вихлюпнули з водою й немовля (одвічну мрію та ідею про єдність і братство людей), то, схоже, не надали цьому належного значення. А справа була як раз в тому, що свідомість людства того часу сильно відставала від сприйняття висунутих ідей.
Дуже погано, що, судячи з ситуації на планеті, керівники держав і урядів страшенно далекі від Вчення, а багато хто, мабуть, і не чув про нього. Із засобів масової інформації ми знаємо, що регулярно збираються самміти і великої вісімки держав, і ще більшої двадцятки. Проходять також інші міжнародні континентальні і міжконтинентальні форуми. Вони розглядають різноманітні питання, мабуть, важливі і потрібні. Але найголовніші так і не розглядалися жодного разу. Кому, як не таким міжнародним організаціям, як ООН і ЮНЕСКО, сьогодні необхідно бити у всі дзвони про те, що насилля і тероризм психічний довів до повального безумства людство. А разом із цим і до загрози краху життя планети. Проблеми думок і мислення людства, його свідомості і насилля над свідомістю повинні бути поставлені на чолі — як головна і основна причина всіх бід, що несе повальний психічний і психологічний терор та тероризм для всіх людей планети. В першу чергу – для вивчення і усунення цієї причини.
Письменник і мислитель, поет, філософ і громадський діяч Лариса Петрівна Дмитрієва вперше у новітній історії, як представник Реріховського руху, виступила з пропозицією вирішення цієї проблеми на Міжнародному форумі ЮНЕСКО, який відбувся 16 травня 1998 року в Кишиневі (Молдова). Але її голос для можновладців поки що залишається гласом вопіющого в пустелі. І тому керівники держав і урядів досі продовжують бути глухими і сліпими щодо цієї проблеми.
А Христос, як відомо, сказав: «…Якщо сліпий веде сліпого, то обидва упадуть в яму». (Євангеліє від Матфея, гл.15, ст. 14) Тому, що це саме так, доказів та ілюстрацій безліч. Ось приклад таких ілюстрацій: чим більше палахкотить і безумствує планета, тим більше зростає кількість різноманітних фільмів жахів і насилля, боєвиків і т. д., а також, як правило, абсолютно пустих розважальних та інших шоу-програм, фестивалів і т. і. Дуже доречно тут буде навести слова Великого Владики Шамбали Майтрейї Моріа, які більш ніж красномовно характеризують сьогоднішній бенкет під час чуми: «Ви правильно розумієте, що не може бути веселощів, коли Земля вопіє від лиха. Де голод, там не може бути пересичення. Які ж танці можуть бути перед лицем убивств? Істинно говорю – непристойні веселощі в дні лихоліть». (Запис О. І. Реріх від 15.01.1939 року). Примітно те, що перед загибеллю Атлантиди біля 850 тисяч років тому її населення вело себе точнісінько так само, як і ми сьогодні. Підтвердження цим словам бажаючі знайдуть на сторінках Вчення, Джерела вказані вище.
Знання – сила
Заголовок цієї публікації обраний не випадково. Для вирішення проблеми, самим же людством створеної за багато тисячоліть, зараз головним, як ніколи, залишається – пізнати. Пізнати шлях до істини. Джерела, котрі можуть допомогти, вказані, автори названі. Залишається, згідно заповітам Махатми Леніна, «Учитись, учитись і учитись!», і тільки тим, хто переміг власне невігластво, труди складні і нелегкі принесуть користь. А вона в першу чергу в тому, щоб принести звільнення від вікових пут і порятунок людства на многії віки. Іншого не дано. Тільки той, хто осягне, той усвідомить, що альтернативи цьому немає, адже давно відомо: «Знання – сила».
А невігластво полягає в тому, що люди не бажають осягнути і усвідомити, а усвідомивши, зрозуміти нарешті, що всі їхні біди ними ж самими і створюються, і корінь зла або причина — в їхньому мисленні, в його якості, бо слова і дії – це вже наслідки. І тому, не розширивши свідомість, не змінити якість мислення, а отже, і життя. А значить, так і продовжувати, не зрозумівши причин, намагатися боротись із наслідками, зрештою, абсолютно безуспішно. Тому що війни і тероризм, технологічні, екологічні, економічні і всілякі інші проблеми та біди на Землі породжені людиною і людством і ними ж можуть бути усунені. Але для такого усунення необхідна усвідомлена воля, колективна воля людства, без проявлення якої не розірвати порочне коло. Коло, яке сьогодні здається безкінечним і безпросвітним більшості людей. Люди в абсолютній більшості своїй навіть не здогадуються, якою гігантською силою володіє енергія людської думки. І ця сила може як руйнувати, так і творити, в залежності від того, куди і як спрямована її енергія. Навіть зараз, коли численні процеси деградації на Землі стали невідворотними, консолідація сил доброї волі може подіяти. Для консолідації такої колективної волі необхідним є не просто зростання свідомості, потрібний її вибух. А вибухи, як відомо, без жертв не бувають.
Питання тепер у ціні, яку прийдеться заплатити людству. А вона, скоріш за все, буде величезною та страшною. І є ще хоч якийсь час для надбання рятівних знань. Для тих, хто ще в змозі їх осягнути. Вже давно не секрет пророцтва та передбачення древніх мудреців, та й сучасних. Достатньо назвати два імені. Біля п’яти тисяч років тому жив у Індії Маркандея, а у США до 1945 року жив Едгар Кейсі. Їх пророцтва, широко повідомлені у ХІХ та ХХ століттях, вже збуваються, також як і інші, котрі бажаючий зможе знайти на сторінках Вчення. Згідно з цими пророцтвами, доля деяких країн Західної Європи та США у найближчому майбутньому буде сумною. Але таку долю народи цих країн уготували собі самі. А для тих, хто дуже прагне до цих країн, доречно нагадати слова Іісуса Христа: «…залиште мертвим ховати своїх мерців» (Матф.8:19-23).
Вже називались «Грані Агні-Йоги» Бориса Миколайовича Абрамова. У томі за 1953 рік, частина ІІ, стор. 374, Владика Шамбали говорить: «Навіть і катастрофу можливо було уникнути, якби люди схаменулись вчасно. Можливо все, «якби»… Ось у цьому «якби» вільної волі людини і приховується її загибель. Ми Отримали перемогу, але люди мусять самі, добровільно, повернутися до шляху людського. Шлях «атомний» не є шлях людський. Втрачені шляхи духу. Дух треба розбудити. Катастрофу може викликати невідповідність енергій, що надходять, з вогнями людськими. Неузгодженість викликає вибух. Але вже у планетному масштабі, тому що могутність просторового вогню посилюється. Авжеж, вогонь переможе, але залежить від людей, щоб перемога не була над цвинтарем всепланетним. Багато може загинути. Але не вірять, тому й глухі. Не вірять ні в що. Важко попереджати сліпих та глухих, якщо навіть зрячі демонструють упертість. Останнє попередження буде Дане у формі доступній, і свобода вибору буде забезпечена. Воля народів вирішить долю людства. Тільки вони зможуть одягти намордник на хижаків. Час захватів сплив. Основа Нового Світу – співпраця всіх у всьому. Приречене усе і усі – хто проти. Грізний час.»
Відродження
На щастя, вже прозрівають деякі кращі представники людства, і їх на Землі стає все більше. Особливе місце в цій тенденції займає Росія. Нова Країна, Люба Країна – так називає Росію Великий Владика Шамбали Махатма Моріа. Та й по тим тенденціям останніх десяти років развитку Росії, її прогресу, пробудження і відродження не побачить лише сліпий або русофоб. Останні лише більше звіріють у своїй лютій до неї ненависті. А може бути, також і в безсилій злобі й заздрості. Інакше для чого всіляко акцентувати увагу і перебільшувати ті не зжиті поки що явища деградації суспільства і його моралі. Але це лише наслідки минулого, і за одне покоління цого не позбавитись. І все ж цей спадок буде зжитий , в тому числі, і дякуючи, і всупереч всім ворогам та їх злостивості.
Тут доречно згадати східне прислів’я: «Собака гавкає, вітер відносить, а караван йде». Для сил пітьмы наступив період агонії. А смертельно пораненый звір, як відомо, дуже небезпечний. Але і корисний. Достатньо уважно прочитати статтю Миколи Костянтиновича Реріха «Хвала ворогам», щоб глибше зрозуміти ситуацію і невідворотність як надбань, так і втрат й жертв. Вищезгаданий спадок минулого вже й не має великого значення, тому що тенденції для його зживання по всій Росії намітилися невідворотні. Так само, як і процеси міжнародного єднання, ініціатором яких є Росія. Ці процеси Владика Шамбали сформулював ще у 1953 році. БорисМиколайовия Абрамов («Грані Агні-Йоги»,1953 рік, частина І, стор.240) записав наступне: «Об’єднаю народи країни Моєї в одну дружну вогненну сім’ю гігантського колективу. І буде Країна Моя магнітом планети, що вестиме за собою силою об’єднаних енергій всі народи Землі». Там же, стор. 244: «Моноліт свідомої волі народної – сила непереборна. І лише Моя Країна по праву може гордитися цим досягненням. До цього йде все людство, і об’єднувачем його в Світі буде Країна Нова. Карточними будиночками розсипляться побудови темних. Потужним диханням життя змете. Радість нової ступені світлом заллє серця. Муки народження стихають. Не будемо до майбутнього прикладати мірки минулого. Під знаком новизни неочікуваної потечуть події». Хто виступає проти цього, діє тільки на шкоду, в першу чергу, своїм країнам і народам.
Олена Іванівна Реріх в листі від 17.12.1935 року писала: «Відродження Росії є відродження всього світу. Загибель Росії є загибель всього світу ».
В тому, що і Росія, і світ прямують до відродження навіть у сьогоденних, що здаються іноді безпросвітними умовах, сумнівів у зрячих немає. Але процес зростання свідомості людей, разом з прискоренням всіх інших процесів, дуже відстає. І тому, хоч перемога Сил Світла й Добра невідворотна і неминуча, катастрофи і жертви також. Хоча в деякій мірі їх зменшити є ще мабуть, невеликий шанс. Він поки є у багатьох. Ось тільки чи скористається цим шансом Homo sapiens!
М. Дзюбак, м. Київ, 24.06.2013
Коли потрібно писати про людину, яку не знав близько і навіть ніколи не бачив, то можна зібрати існуючі про неї свідчення. Від близьких, від тих, що знали її і т. д. А якщо й таких немає? Залишається тільки одне. Як говорив колись Ісус Христос: «По ділам їхнім судіть їх».
Про Бориса Миколайовича Абрамова мало хто знає поки що, не дивлячись на достатньо великий об’єм інформації про нього в Інтернеті. На жаль, більшість людства досі цікавиться зовсім не тим, чому присвятив своє життя Борис Миколайович Абрамов; а чим заповнені в основному ЗМІ та Інтернет, відомо. Тому суспільство сьогодні у більшій мірі відповідає вислову: «Що є мудрістю у людей – то безумство перед Богом». Та все-таки, по-перше, стан свідомості людей хоча й дуже помалу, але все ж зростає, тобто змінюється на краще. По-друге, свідомість буде розширюватися значно швидше з кожним роком завдяки працям таких подвижників, як Борис Миколайович Абрамов. І, по-третє, так мало поки що знають про нього та його спадщину лише тому, що «пророк без честі буває тільки у вітчизні свій, у родичів своїх і домі своєму», це теж слова Ісуса Христа. Щодо долі самого Бориса Миколайовича Абрамова і його праць, ця істина може бути застосована сповна.
Достатньо сказати, що його праці вже видані і перевидані в Россії больш ніж у двадцяти томах, щоправда, наклади складають мізерну кількість, одну – дві тисячі примірників. Та зовсім не за горами час, коли потреба складатиме сотні тисяч, а можливо, й мільйони. І дуже добре, що сьогодні ці праці можна викладати й читати в Інтернеті, також електронні книги популярні. Справа тепер за тим, щоб свідомість людей потяглась до осягнення істини.
А саме Борис Миколайович Абрамов був тим рупором, через який, черпаючи з Бездонного Джерела, з нами всіма так щедро ділились безцінним скарбом його Вчителі. Це саме йому було довірено самим Владикою таємничої Шамбали, Великого Гімалайського Білого Братства Вчителів людства, Махатмою Моріа, вести записи з сорокових років і до його відходу в 1972 році включно, котрі отримали назву «Грані Агні-Йоги» (Живої Етики). Пізніше такі повідомлення давали Матір Світу, Матір Агні-Йоги – Олена Іванівна Реріх та Гуру — Микола Костянтинович Реріх.
Така спадщина, безумовно, аналогів не має і ні з чим іншим, крім праць самих Вчителів людства, порівняна бути не може. Та й де ж іще так вичерпно і всеоб’ємно видана в напрочуд доступній навіть для звичайної, середньої, але допитливої людини формі, істина. Істина, котра була таємницею за сімома замками ще вчора навіть для наймудріших мудреців. Адже не випадково людство в абсолютній більшості своїй живе на Землі, так і не уяснивши: навіщо, для чого і як треба було б жити? В чому сенс і мета цього життя? Чому такий несправедливий і недосконалий світ і людина в ньому? Чи є тут взаємозв’язок? І чи здатні людина і людство змінити себе і світ на краще? І чи можливе щастя на Землі, та за яких умов?
На всі ці та багато інших запитань Великі Вчителі людства через Бориса Миколайовича Абрамова дають вичерпні й абсолютно конкретні відповіді. Дуже простою, доступною, ясною і переконливою мовою. При цьому неможливо не захоплюватись складом, красою і лаконічністю цієї мови, одночасно з цим відчувається і її бездонна глибина в думках, почуттях і бажаннях, які виникають і в процесі, і особливо після читання, під час роздумів над прочитаним.
Неймовірно жаль, але сьогодні більшість людей так і доживуть життя на Землі, навіть не почувши про ці праці. Але, передбачаючи зовсім недалеке майбутнє, неможливо не відчути невимовну радість від того, що чітко і невідворотньо усвідомлюється, що зовсім скоро навіть діти молодшого шкільного віку будуть вивчати ці труди . Більше того, будуть по них жити, будувати свої долі й допомогати у всьому світлому, доброму і творчому одне одному абсолютно щиро й безкорисливо. Та й сьогодні видання «Граней Агні Йоги» придбати не просто. Попит на них зростає й надалі буде зростати ще більше.
Воістину, правий був В. В. Маяковський, коли в поемі «Хорошо» сказав: «Отечество славлю, которое есть, но трижды, которое будет». Непереможно і невтримно Вітчизна йде до творення, процвітання, братства, общини, любові й краси. І багато в чому йде дякуючи тому, що в свій час мала таких своїх синів, як Борис Миколайович Абрамов.
В день його народження (він народився 02.08.1897 року) з особливою теплотою, вдячністю і шануванням хочеться поклонитися його життєвому подвигу и вклонитися перед ним.
М. Дзюбак, м. Київ
Усього триста – чотириста років тому світоустрій в християнському світі уявлявся як пласка Земля, котра тримається на слонах, а слони, в свою чергу, на черепахах або китах, які плавають посеред океану. Земля – центр Всесвіту, і навколо неї крутиться Сонце, а зірки прибиті до небосхилу і поливаються водою, щоб уникнути пожежі. У таке вірили, а хто сумнівався і відкрито заявляв про це, того чекала анафема або суд «святої» інквізиції.
А трохи більше ніж півстоліття тому кібернетику та генетику вважали лженауками і називали продажними дівками буржуазного імперіалізму. І в це теж вірили.
І сьогодні вірять у те, що людина веде родовід від мавпи і живе лише один раз, а помирає остаточно і назавжди, відходячи в рай чи в пекло. Де або вічно перебуває у неробстві серед ангелів і райських птахів, або так само назавжди приречена варитися в котлах зі смолою і нікого, крім чортів і таких, як сама, грішників, більше не бачити. Або вірять у те, що можна переповнятися пихою та зажерливістю, творити блуд, заздрити, догоджати череву, гніватися і лінуватися, грабувати і вбивати, гвалтувати і красти, а потім покаятися, сповідатися і причаститися, і відпустяться тебі всі гріхи, і — ніяких наслідків. І в це теж вірять.
Пройде зовсім небагато часу, і навіть діти будуть дивуватися тому, що в подібне вірили дорослі дяді й тьоті, дідусі й бабусі, навіть дуже вчені. Тут до речі пригадати слова, які приписують Наполеону Бонапарту: «Всі скаржаться на нестачу пам’яті, і ніхто — на нестачу розуму».
Люди можуть і повинні вірити, от тільки віра повинна спиратися на здоровий глузд, а той в свою чергу на знання, а знання – на науку.
Один з Найвеличніших Вчителів людства, який жив за шість століть до Ісуса Христа, Гаутама Будда говорив: «Невігластво – найбільший злочин, від нього усі біди людства». А слова генія українського народу Григорія Савича Сковороди «дурень не той, хто не знає, а той, хто знати не хоче» — влучна до слів Будди ілюстрація.
На найскладніші питання щодо основ життя людини, її ролі в цьому житті й місці відповіді дані давно. Дані в напрочуд доступній формі, наскільки просто, настільки й геніально. І дані вони, і несуть в собі Мудрість тисячоліть, що увібрала в себе синтез науки, філософії та релігії. Ці відповіді першою у своїх працях у ХІХ сторіччі дала Олена Петрівна Блаватська, у сторіччі ХХ – Олена Іванівна та Микола Костянтинович Реріхи. Серед цих відповідей є такі, які науково пояснюють, чи існує розумне життя не тільки у Всесвіті, а й у нашій Сонячній Системі. Так само як і відповіді на запитання: звідки людина приходить у цей світ та куди і як йде з нього, і живе на Землі один раз чи багато.
І на всі питання життя Землі й на Землі, Космосу або Всесвіту, і найдрібнішої часточки до атома включно, їх взаємозв’язку і взаємозалежності є відповіді. Є, тому що в уже виданих працях (а це двадцять томів) Бориса Миколайовича Абрамова знаходимо відповіді на всі запитання сучасного людства про основи життя людини, Землі та всієї нашої Сонячної системи. А приймав ці Знання Борис Миколайович Абрамов від Великих Вчителів людства, які очолюють Ієрархію Світла на нашій планеті. Вони є продовженням та свого роду коментарями до праць його великих попередників Олени Петрівни Блаватської та Олени Іванівни і Миколи Костянтиновича Реріхів. Реріхи були його Вчителями. І саме цим можна пояснити те, що викладення цього синтезу Мудрості таке, що осягнути багато чого за наявності допитливості, працелюбності й цілеспрямованості може практично кожен. Це нове, досі невідоме знання, не кажучи вже про його практичність та дуже гостру необхідність в щоденному застосуванні того, що написано, усвідомлюється у випадку належної асиміляції прочитаного. З однаковим успіхом для кожного в «Гранях Агні-Йоги» дано все необхідне і достатнє і для молодої (навіть юної) людини, і для сивочолого вченого чи практика, який немало пізнав і побачив на своєму віку. Незалежно від роду діяльності або соціального статусу.
Спробувати переказати, про що «Грані Агні-Йоги», просто неможливо. Але вони про життя, для життя і в ім’я життя. І в цих томах не тільки і не стільки теорія, скільки практичне керівництвово до дій, в ім’я і для блага всіх і кожного, в тому числі і для особистого.
Завершується час Великого Відбору. Відокремлюються зерна від плевел і вівці від козлищ, як і Учив Христос. І є ще шанс у багатьох в ці останні, думається, дуже небагаточисленні роки змінити саме себе на краще. А це можливо тільки при умові розширення (або зростання) особистої свідомості. Дороговказом на цій дуже непростій, нелегкій і безкінечній дорозі є робота, виконана для нас Борисом Миколайовичом Абрамовим. Щоб здійснити таку роботу, необхідно було здійснити трудовой подвиг.
«Грані Агні Йоги» — єдиний в своєму роді труд, і другого такого немає, та мабуть, і бути не може, а скоріш за все другий і не потрібен. В ньому викладено те, без опанування чого зрозуміти ми не зможемо головного. Особливо про роль, значення та місію Нової або ж Улюбленої Країни Великого Владики Шамбали, про Велику Росію. Тут доречно навести слова Матері Агні-Йоги (Вчення Живої Этики) Олени Іванівни Реріх, яка називала Бориса Миколайовича Абрамова своїм сином. З листа від 17.12.1935 року: «Відродження Росії є відродження всього світу. Загибель Росії є загибель всього світу». Було б добре, щоб хоч біля останньої межі не тільки окремі люди, але народи і держави усвідомили, нарешті, цю Істину. А усвідомивши, зробили правильні висновки й вибір. Адже історія вчить, що нічому не вчить. Ще за часів Олександра Невського було сказано: «Хто з мечем до нас прийде, від меча й загине. На тому стояла, стоїть і буде стояти земля Руська!».
А для тих, хто й сьогодні захлинається власною жовчею і злобою проти Росії і проти багатостраждального народу Росії, не зайве нагадати вислів: «Бог покарати захоче – розум відніме».
І в канун дня пам’яті (Борис Миколайович Абрамов помер 5 вересня 1972 року ) ми повинні схилити голови на знак визнання, вдячності і вшанування перед подвигом життя великого руського витязя, який наблизив день відродження і порятунку своєї Батьківщини і всього людства.
Дуже жаль, що не видаються хоча б невеликим накладом «Грані Агні Йоги» в Україні. Але, думається, це – поки що.
М. Дзюбак, м. Київ, 05.09.2013 р
