Понад шість століть минуло з тих пір, як покинув тлінний світ той, кого православні на Русі вважають найвеличнішим святим. Та й як може бути по-іншому. Він цю Русь, знедолену і роздрібнену, збирав, будував, просвіщав і захищав. З Його благословіння її називати стали – Свята Русь. І, напевно, ніхто інший, окрім Нього, навіть припустити не міг, яку державу Він бачив крізь віки. Не тільки найбільшу, що розкинулася на два континенти, а й таку, що не має собі рівних за могутністю цієї держави, стійкості та міцності духу свого народу. Це довела хода історії. І сумніву немає в тому, що майбутнє буде ще більш творчим, славним і принесе набагато більше зростання і укріплення могутності цієї держави. Так само, як істинне єднання і братерство багаточисленним народам, що її населяють. Стрижнем яких, звісно ж, є народи слов’янські. Саме про них, про східних слов’ян — росіян, українців та білорусів — Він у свій час скаже пророчі слова, ті, які майже через сім століть збуваються в точності. Для невігласів дане пророцтво сьогодні – це абсурд. Та не про них мова і не для них ця публікація. Роки лихоліття, смут, війн та безумства свята Русь переборювала, і не раз, і завжди відроджувалась зі славою великою.

Але такого безмежного і повального безумства, як тепер, в минулому, схоже, не було. Мова не про масштаби, а про мотиви. Коли братовбивство і ксенофобія організовані тупо, примітивно, шляхом цинічного й блюзнірського зомбування. І при цьому, як не парадоксально, але воно (зомбування оце) успішно здійснюється, і з єдиною метою – грабунку і чергового глобального перерозподілу. І сили пітьми, гнані невідворотною і неминучою агонією, стурбовані одним. Максимально можливим взаємознищенням народів, історична місія яких є спасіння людства. Як і спасіння самої планети і життя на ній. Саме так передбачено тим, про кого ця публікація.

Історія учить, що нічому не учить. Більше того, сьогодні безпрецедентно і нахабно на біле кажуть чорне, і навпаки, і натовпами це сприймається за чисту монету. Саме про таку ситуацію говорив за шість століть до Христа Гаутама Будда, коли сказав: «Невігластво є найбільший злочин, від нього всі біди людства». А видатний мислитель і філософ Г.С.Сковорода, наче коментуючи слова Великого Вчителя, промовив: «Дурень не той, хто не знає, а той, хто знати не хоче». В цьому процесі зомбування на основі ненависті до інших задіяні не тільки політики, ЗМІ, але й представники багатьох так званих громадських та інших організацій (п’ятих колонн), а також окремі представники релігій практично всіх конфесій, течій і сект. Такого затьмарення розуму світ ще не знав. Але ніщо не нове під Місяцем. Найщільніша пітьма перед світанком, а він, на щастя, вже на порозі, невідворотній і неминучий. Тому й навісніють бузувіри і ще більше звіріє пітьма. Кінець близько, і вона це відчуває. Наближається великий прихід. Мало хто сьогодні згадує, не кажучи вже про те, щоб задуматись, слова Апокаліпсиса Іоанна Богослова, а треба було б. Там сказано багато що відкрито і доступно, але ще більше зашифровано. Тільки повальним невіглаством можна пояснити явище, коли народи, які вважають себе християнськими, в більшості своїй жодної заповіді Спасителя не тільки не виконують, але, схоже, навіть не знають їх і знати не хочуть. Взяти хоча б ту, де говориться про необхідність любити ворогів наших, благословляти їх і благотворити їм. Не кажучи вже про любов до ближнього свого. Чем це пояснити? А нічим, крім одного – тільки невіглаством.

Хто знає, можливо, ми дійсно навіть не здогадуємося і в найменшій мірі, яке прокляття несемо із віку в вік. Та все ж, на щастя, мабуть, заслуговуємо спокутування тяжких гріхів своїх і своїх народів. Серце підказує цю думку. Адже не міг той, рівного якому не знала Русь за останні сім століть, назвати її «Новою» і «Моєю улюбленою Країною». Як і не став би і охороняти її, і благословляти на звільнення від монголо-татарської навали, польського нашестя і смути, від нашестя шведів, французів і фашистської нечисті. Не було, та й не буде такого, щоб той, хто з мечем на Русь прийшов, від меча б не загинув. І завжди перемоги ці були можливі тільки завдяки єднанню народів Святої Русі. В періоди міжусобиць, ворожнечі і роздраю були тільки розруха, спустошення, горе, кров і біль втрат і поразок. Той, про кого ця публікація, у свій час сказав, звертаючись до русичів: «Вгамуйте розбрати, на них лише ворог зростає…»

Сьогодні він, ворог цей, в черговий раз виріс у світовому масштабі і злі. Насиллям і кровью залив півпланети. Виріс до величезних розмірів. В першу чергу в думках, серцях і свідомості. Але, на щастя, не у всіх. Готується великий відбір, кому йти в майбутнє із силами Світла і творити еволюцію і творення, а кому шлях в нікуди, в пітьму. Місця ж цій пітьмі в майбутньому на планеті Земля не буде. І це прозрівав і передбачав у свій час молитвенник, святитель, збирач і воєвода землі Руської, коли вимовив про наші народи віще: «…і три корені, розділені прокляттям, зростуться любов’ю».

Зовсім не випадково саме йому цілий ряд своїх геніальних полотен присвятив найвеличніший художник, вчений, мислитель і громадський діяч планетарного масштабу Микола Костянтинович Реріх. А біографії Преподобного кращої, ніж написала його дружина і натхненниця, Олена Іванівна Реріх, у книзі «Знамено Преподобного Сергія Радоніжського», – в світі немає.

Святий Сергій Радоніжський, слава Богу, і тепер, як ніколи, зі своєю землею і народами, що її населяють. А значить, і звершення пророцтва вже не за горами. Сьогодні, напередодні дня Його пам’яті, ще раз пригадаємо, що трохи більше двох місяців минуло з того дня, коли всі його справжні шанувальники серед росіян, українців, білорусів та інших народів відмічали семисотліття від Його народження. З глибоким шануванням і любов’ю до Нього і до заповітів Його. Справа тепер за тим, щоб заповіти ці виконувати.

Микола Дзюбак

Київ, 01.07.2014 р.