Чи багато хто з людей може похвалитись тим, що знають сенс буття. Або закони всесвіту. Або свого власного життя сенс і мету. Не у примітивному, зрозуміло ж, обивательсько-споживацькому розумінні. Думаю, небагато. А скільки тих, хто не тільки знали самі, але й іншим, усьому людству, дали можливість пізнати. Таких на планеті Земля на кожне століття були одиниці.

Серед них, безумовно, особливе місце займає у ХХ столітті Олена Іванівна Реріх. Особистості такого масштабу, іншої, рівної їй жінки не було. Це починаєш усвідомлювати усе глибше і повніше по ходу вивчення тої величезної за обсягом і бездонної за глибиною спадщини. Десятки томів її праць вже видано. Усі безцінні. Але чотирнадцять книжок «Агні-Йоги», безумовно ж, займають особливе місце. Того, що вже видано, вистачило б не на одне життя і не на одного генія. Але видано ще не все. А відтак не все ще вивчається.

Завдяки творчості, діяльності, та і самого життя цієї жінки-титана ми отримали вчення, осягати котре з вдячністю і прихильністю будуть десятки поколінь нащадків.

Говорячи про Олену Іванівну, неможливо не згадати про її родину, провідником і натхненником якої вона була. І тут важко знайти приклад – аналог цільності, чистоти, гармонії і краси. При тому, що життя було, дуже м’яко кажучи, не без труднощів. Як любила повторювати Олена Іванівна – «не горішки у цукрі».

Достатньо згадати центрально-азіатську експедицію, яку описав глава родини Микола Костянтинович Реріх у книжках «Алтай-Гімалаї» та інших. Назву лише дві цифри – п’ять років і двадцять вісім тисяч кілометрів (час і відстань, які подолала експедиція). А якщо додати, що цей період з 1923 по 1928 роки, коли головним транспортом були коні та яки, коли неодноразово над мандрівниками-дослідниками нависала загроза смертельної небезпеки. Стає зрозуміло, чому мужності і волі цієї жінки могли би позаздрити абсолютна більшість чоловіків у найсміливіших своїх мріях і мареннях.

При цьому їй притаманна природня, надзвичайна особиста скромність. Олена Іванівна завжди прагнула залишатись у тіні, уникаючи зустрічей з пресою. При тому, що роль її і значення для усієї родини були величезними. Для Миколи Костянтиновича вона була другинею і Ладою. Це їй він присвятив свої картини «Провідниця» та інші.

Той безпрецедентний на планеті дослід з вогнем простору, котрий вона проводила під керівництвом Великого Вчителя, Владики Шамбали Махатми Майтрейї Моріа. Дослід, котрий і сьогодні, крізь багато десятиліть, залишається загадкою для багатьох, хто вивчає Вчення і вважає себе його знавцями.

Людство тільки-но підходить до перших спроб асиміляції Великого Вчення. Вчення, котре подарувала для блага всього людства жінка, яка стала його Матір’ю. І це глибоко символічно, бо її Материнство наповнене світлом і творенням, красою, любов’ю і прагненням.

Уся велич та значення для нас і для майбутніх поколінь того, що здійснила ця жінка, повніше оцінить майбутнє. Сьогодні ж з упевненістю є підстави стверджувати, що в усіх аспектах її діяльності, її життя необхідно назвати одним словом – подвиг.

Напередодні кожної річниці її народження (12 лютого 1879 року), думаючи про неї, про її творчу спадщину, яку вона залишила нам так щедро, при повній самопожертві і самозреченні, подумки перед нею стаєш на коліна.

Не багатьом дано зрозуміти сьогодні, але усім без винятку, хто буде жити у майбутньому, ціну цього подвигу. Хоча, безумовно, подвиг, тим більш такий, безцінний. І залишиться у вдячній пам’яті, прихильності і безкінечній любові нащадків.

Микола Дзюбак, м. Київ