75-річчю Пакту Реріха присвячується.

15 квітня 1935 року у США, у Вашингтоні відбулась подія, рівної якій ані до, ані після двадцяте століття не знало. У Білому Домі, у присутності президента США Ф.Д. Рузвельта, усіма країнами обох Америк (двадцять однією країною) було підписано Пакт Реріха. Пакт мав ім’я ініціатора та автора, того, хто створив прецедент, який переживе віки. А головною ідеєю та змістом Пакту була охорона культурних та історичних цінностей людства, захист їх від розграбування та знищення навіть під час збройних конфліктів чи війн.

Важко навіть уявити, якого масштабу повинна бути особистість, та які титанічні зусилля цій особистості необхідно було докласти, щоб документ такого рівня народився. У короткій публікації усе не охопити, але необхідно підкреслити, що до підписання Пакту відбулись з цього приводу міжнародні конференції у Бельгії у Брюгге, причому двічі: у 1931 та 1932 роках, на яких обговорювалась та знайшла палку підтримку ідея майбутнього Пакту. Поза всяким сумнівом, сам Пакт було задумано як перший крок на шляху до встановлення миру у всьому світі. Миру через культуру. Зрозуміло, що цей шлях не міг бути простим та легким, але, як відомо, перший крок найважчий. Людство у XX столітті не мало подібного прикладу, коли у основу документу загальносвітового значення було закладено особистий світогляд однієї людини. І цією людиною був Микола Костянтинович Реріх.

Та й витоки цього титана, його родовід мали і такий факт. У епоху Петра Великого один з предків Микола Костянтиновича, шведський генерал на прізвище Реріх, що воював у армії Карла XII, відмовився виконати його наказ та зруйнувати православний храм, а пізніше перейшов на службу до царя Петра I. Родовід того генерала йшов від Рюриків. Їх роль у становленні, укріпленні та розвитку Святої Русі добре відома. Дуже цікаві і перебіг подій, і зв’язок часів, і ставлення до охорони святинь. Прізвище Реріх і сьогодні на Заході вимовляють як Рьоріх, що дуже подібне Рюрикам Київської Русі.

Для кращого розуміння та усвідомлення величі цієї особистості і того воістину титанічного внеску та великої спадщини, що залишена людству, є необхідність здійснити короткий екскурс до історії.

За останні декілька тисячоліть до людей з різних країн Сходу (або пов’язаних зі Сходом) приходило багато засновників релігій та філософій, святих і пророків. Усіх їх можна назвати Великими Вчителями людства. Це Кришна і Будда, Мойсей і Соломон, Конфуцій і Лао-Цзи, Зороастр або Заратустра, Піфагор та Платон, Іісус Христос і Магомет, Святий Сергій і Серафим Саровський, Олена Блаватська, Франчіа Ла Дью і Олена Реріх, і цей далеко не повний перелік можна було б продовжувати і продовжувати. Приходили з єдиною метою – навчити та допомогти конкретному народу і людству у його еволюційному розвитку, у поступі до людяності врешті решт.

І як же реагували на це люди і народи? Практично завжди замість засвоєння Вчень та суворого їх дотримання і керованості їх положеннями у житті, Великі Вчення спотворювались та доводились до своєї повної протилежності. Дякуючи сліпому наслідуванню не духу, а мертвій букві, перетворювались у блюзнірські догмати. У відношенні ж до самих Великих Вчителів, як правило, «благородне» та «вдячне» людство платило своїм Вчителям та Спасителям у кращому випадку гоніннями, переслідуваннями, наклепами, паплюженням, а у гіршому — знущаннями та тортурами. Посилаючи на смерть, у тому числі і таку жахливу, ізувірську та ганебну, яку прийняв Іісус Христос.

Історія вчить, що нічому не вчить. За останнє прожите XX століття життя настільки прискорилось, що це гігантське прискорення відчули та відмітили практично всі люди. Але далеко не усі чітко уявляють ситуацію на планеті. Те, що з прискоренням запровадження досягнень науково-технічного прогресу людство шалено прискорило та посилило ризики і загрози не тільки для життя людей, але і для існування самої планети. Сьогодні ті, хто називає себе християнами, мусульманами, іудеями і т.д., не тільки не живуть у мирі та злагоді, любові та братній взаємодопомозі, як вчили жити їх Великі Пророки та Спасителі, а з точністю до навпаки.

Переважна більшість не тільки не вбачає гріха у тому, що бреше, кляне, зводить наклепи, творить осуд, неправдиво свідчить, вдається до помсти, краде та ненавидить. Але більше того, якщо особисто і щодня не бере участі у пограбуваннях, проституції та наркоманії, крадіжках, работоргівлі, тероризмі та інших формах насильства, збройних конфліктах та війнах, то з тупою байдужістю за усим цим спостерігає. Багатьом навіть не спадає на думку, що найголовнішим, що привело до повального падіння людства, є зажерливість та нажива. І що нами утворена раса, падіння морально-етичного, культурного, духовного стану котрої прискорюється настільки ж, наскільки прискорюються темпи її життя, назва якої – раса цивілізованих дикунів.

Ті спроби, які здійснюють вісімки, двадцятки і т.д. розвинених країн з метою запобіганню загальнолюдської катастрофи, на жаль, поки що приречені на провал. По-перше, тому, що йде боротьба не з причинами, а з наслідками. По-друге, навіть вона часто має лицемірно-формальний характер тому, що здійснюється владою, котра у своїй більшості є слухняним інструментом жалюгідної купки фінансово-олігархічних кланів на планеті. А у кланів, як відомо мета одна – нажива.

І то вірно, не спадає на думку як цій купці кланів, так і більшості гомо сапієнс, що не тільки всі види вже названих ізувірст – це наслідки його, людства, діяльності. Але і усі техногенні та екологічні аварії, стихійні лиха та інші катаклізми — також породження людських думок у першу чергу, а потім вже дій.

А чи є вихід, у чому він і де? Поза всяким сумнівом, він є. Якщо й не зупинити загально-людську катастрофу, що насувається, то хоч би суттєво пом’якшити її наслідки можливо. Тільки за однієї умови, якщо люди націлять свою свідомість на проблему. Тобто на самих себе. Згадати, що людина і суспільство – не тільки споживач, але у першу чергу творець, і те, що планета наша — це той спільний дім, який вже давно треба рятувати, насамперед від тих, хто нищить її та собі подібних, бо воістину не відають, що творять.

Але повернемося до Пакту Реріха. Дуже наочною та повчальною для нас може бути і його доля. Розпочавши рух за мир через культуру у Європі, ця робота завершилась підписанням Пан-Американського Пакту в США. Не пройшло і п’яти років, як знову ж таки у Європі була розпочата фашистською Німеччиною друга світова війна у 1939 році. За період якої було пограбовано та знищено безліч картинних галерей, музеїв, пам’яток архітектури та інших шедеврів світової культури. Через дев’ять років після закінчення другої світової війни, у 1954 році в Європі, в Гаазі людство знову повертається до Пакту Реріха. Цього разу Пакт підписало вже 39 країн світу, у тому числі СРСР та США. Але ім’я автора та ініціатора Пакту цинічно проігнорували і документ назвали Гаазьською Конвенцією. А згодом, невдовзі після підписання цього документа в Гаазі, тепер вже США розв’язують цілу низку війн та військових вторжень: на Кубі та у В’єтнамі, Анголі, Панамі, Югославії, і вже у XXI столітті у Іраку та Афганістані. Тільки у столиці Іраку Багдаді було знищено те, що протягом тисячоліть створювалось і зберігалось, і як шедеври світової культури належали усьому людству, а тепер втрачено назавжди.

Напевно достатньо ілюстрацій для того, щоб зрозуміти, чи прислуховується людство до своїх Великих Вчителів та Пророків. Микола Костянтинович Реріх залишив понад сім тисяч художніх полотен, десятки томів книг, величезну громадську, наукову та культурну спадщину, присвячену миру у світі. Він був, як і усі Великі Вчителі, що названі у цій статті, Посланцем Шамбали — Гімалайської Общини Великих Мудреців. Ця община з віку у вік, з тисячоліття у тисячоліття робить усе можливе для допомоги людству у його еволюційному розвитку. І Община ця не міф і не легенда, позаяк Микола Костянтинович Реріх ніколи не був ані масоном, ані шпигуном, про що базікають, не давши собі завдання хоч щось вивчити та розібратись у його спадщині особисто, різні недоумки.

Але світу цивілізованих дикунів, мабуть, не до цього. Гонитва за наживою та масове невігластво засліпили та відібрали розум, а значить, прирекли на самознищення. Бо відомо, коли Бог вирішує знищити людей, він позбавляє їх розуму. Тому що саме М.К. Реріх у своїх працях часто цитував слова Владики Будди: «Невігластво — найбільший злочин, бо від нього усі біди людства».

Але альтернативи Великому Вченню немає. У наш час це розкрито і показано у творчості послідовника справи Великих Вчителів, письменника, поета, публіциста, мислителя і філософа Лариси Дмитрієвої. Її роботи широко відомі, перевидаються, також вони є і на її особистому сайті. З сучасників мені не відомо, хто краще за неї та доступніше розкрив би те, що приніс для людей, як спасіння, один з найвеличніших Вчителів Гімалайського Братства та оспівавший його у своїх працях – Микола Костянтинович Реріх. За його Вченням майбутнє, і як би не божеволіла пітьма – це лише агонія, хоча і страшна. Але не настільки, щоб перемогти Світло, а значить Життя. І він знав, що стверджує, коли сказав – «Усвідомлення Краси врятує світ».

Микола Дзюбак, м. Київ