Коли потрібно писати про людину, яку не знав близько і навіть ніколи не бачив, то можна зібрати існуючі про неї свідчення. Від близьких, від тих, що знали її і т. д. А якщо й таких немає? Залишається тільки одне. Як говорив колись Ісус Христос: «По ділам їхнім судіть їх».

Про Бориса Миколайовича Абрамова мало хто знає поки що, не дивлячись на достатньо великий об’єм інформації про нього в Інтернеті. На жаль, більшість людства досі цікавиться зовсім не тим, чому присвятив своє життя Борис Миколайович Абрамов; а чим заповнені в основному ЗМІ та Інтернет, відомо. Тому суспільство сьогодні у більшій мірі відповідає вислову: «Що є мудрістю у людей – то безумство перед Богом». Та все-таки, по-перше, стан свідомості людей хоча й дуже помалу, але все ж зростає, тобто змінюється на краще. По-друге, свідомість буде розширюватися значно швидше з кожним роком завдяки працям таких подвижників, як Борис Миколайович Абрамов. І, по-третє, так мало поки що знають про нього та його спадщину лише тому, що «пророк без честі буває тільки у вітчизні свій, у родичів своїх і домі своєму», це теж слова Ісуса Христа. Щодо долі самого Бориса Миколайовича Абрамова і його праць, ця істина може бути застосована сповна.

Достатньо сказати, що його праці вже видані і перевидані в Россії больш ніж у двадцяти томах, щоправда, наклади складають мізерну кількість, одну – дві тисячі примірників. Та зовсім не за горами час, коли потреба складатиме сотні тисяч, а можливо, й мільйони. І дуже добре, що сьогодні ці праці можна викладати й читати в Інтернеті, також електронні книги популярні. Справа тепер за тим, щоб свідомість людей потяглась до осягнення істини.

А саме Борис Миколайович Абрамов був тим рупором, через який, черпаючи з Бездонного Джерела, з нами всіма так щедро ділились безцінним скарбом його Вчителі. Це саме йому було довірено самим Владикою таємничої Шамбали, Великого Гімалайського Білого Братства Вчителів людства, Махатмою Моріа, вести записи з сорокових років і до його відходу в 1972 році включно, котрі отримали назву «Грані Агні-Йоги» (Живої Етики). Пізніше такі повідомлення давали Матір Світу, Матір Агні-Йоги – Олена Іванівна Реріх та Гуру — Микола Костянтинович Реріх.

Така спадщина, безумовно, аналогів не має і ні з чим іншим, крім праць самих Вчителів людства, порівняна бути не може. Та й де ж іще так вичерпно і всеоб’ємно видана в напрочуд доступній навіть для звичайної, середньої, але допитливої людини формі, істина. Істина, котра була таємницею за сімома замками ще вчора навіть для наймудріших мудреців. Адже не випадково людство в абсолютній більшості своїй живе на Землі, так і не уяснивши: навіщо, для чого і як треба було б жити? В чому сенс і мета цього життя? Чому такий несправедливий і недосконалий світ і людина в ньому? Чи є тут взаємозв’язок? І чи здатні людина і людство змінити себе і світ на краще? І чи можливе щастя на Землі, та за яких умов?

На всі ці та багато інших запитань Великі Вчителі людства через Бориса Миколайовича Абрамова дають вичерпні й абсолютно конкретні відповіді. Дуже простою, доступною, ясною і переконливою мовою. При цьому неможливо не захоплюватись складом, красою і лаконічністю цієї мови, одночасно з цим відчувається і її бездонна глибина в думках, почуттях і бажаннях, які виникають і в процесі, і особливо після читання, під час роздумів над прочитаним.

Неймовірно жаль, але сьогодні більшість людей так і доживуть життя на Землі, навіть не почувши про ці праці. Але, передбачаючи зовсім недалеке майбутнє, неможливо не відчути невимовну радість від того, що чітко і невідворотньо усвідомлюється, що зовсім скоро навіть діти молодшого шкільного віку будуть вивчати ці труди . Більше того, будуть по них жити, будувати свої долі й допомогати у всьому світлому, доброму і творчому одне одному абсолютно щиро й безкорисливо. Та й сьогодні видання «Граней Агні Йоги» придбати не просто. Попит на них зростає й надалі буде зростати ще більше.

Воістину, правий був В. В. Маяковський, коли в поемі «Хорошо» сказав: «Отечество славлю, которое есть, но трижды, которое будет». Непереможно і невтримно Вітчизна йде до творення, процвітання, братства, общини, любові й краси. І багато в чому йде дякуючи тому, що в свій час мала таких своїх синів, як Борис Миколайович Абрамов.

В день його народження (він народився 02.08.1897 року) з особливою теплотою, вдячністю і шануванням хочеться поклонитися його життєвому подвигу и вклонитися перед ним.

М. Дзюбак, м. Київ