Великий син великого батька.

Так називають людину, яка залишила слід у житті людства – світлий, такий, що творить, незабутній. Називають ті, хто мав щастя знати його, дружити з ним, або хоча б мати декілька, або одну єдину зустріч. Вони одностайні у своїх оцінках і спогадах.

Авжеж, живе спілкування не замінити нічим. Але з особистостями такого масштабу спілкування може бути радісним, коли торкаєшся тої творчої спадщини, яка залишена ними для нас.

У маленькій публікації неможливо, в усякому разі для мене, розкрити усю масштабність та глибину цього генія. У ньому усе унікальне. Унікальна родина, у котрій він мав щастя народитися. Унікальні батьки, найвеличніші з людей, котрих знало минуле століття. Унікальний старший брат, маловідомий для широкого загалу, але визнаний у колі фахівців як один з великих вчених, знавців Сходу, лінгвістів, філологів.

Є теза, що природа відпочиває на дітях геніїв. У випадку зі Святославом Миколайовичем Реріхом це не підтвердилось. Більш того, він гармонійно доповнював великих батьків та старшого брата, залишаючись при цьому яскравою особистістю.

Залишившись один, після відходу батьків та услід за ними старшого брата, він більше тридцяти років не тільки продовжував особисту творчість. Більше того, Святослав Миколайович здійснив величезну роботу, котра відповідно буде оцінена лише у майбутньому, — роботу по збереженню і популяризації величезної спадщини найвеличнішої з родин.

Результати цієї роботи вже приносять плоди, неоціненно і багаторазово зростаючи, будуть слугувати для майбутніх поколінь зіркою-дороговказом, опорою, надією, вірою. Тим підмурком, без котрого не стояти землі, не знайти виходу з, здавалось би, глухого кута, зачарованого кола. Особливо у наш чорний вік; вік пожадливості і наживи, нетерпимості і злоби, бездуховності, цивілізованого варварства і жорстокості.

Віддаючи належне пам’яті геніальному художнику, мислителю, громадському діячеві і Людині, непросто, та і ні до чого, відокремлювати його особистий внесок від внеску батьків і брата. Скоріше це потрібно сприймати як різні грані єдиного дорогоцінного каменя, поруч з котрим найбільший діамант найчистішої води, виглядає тьмяним. І сотні його полотен, як і полотна батька, і усе, що вже видано й ще буде видаватись у багатьох томах та альбомах, говорить саме за себе. Говорить про багато що, про найголовніше, практично про все. Особливо для тих, допитливий погляд і розум котрих прагне побачити і зрозуміти, і умістити. Доречна тут настанова – очима серця дивись.

Проживши довге життя у багатьох країнах Європи, США та Індії, він залишився до кінця відданим своїй вітчизні – Росії, котру залишив за обставинами ще до революції підлітком.

Як і його Великий батько, Святослав Миколайович був громадянином світу. Його спадщина, як і спадщина усієї родини, є у Росії і США, у Індії, Болгарії і багатьох інших країнах. Відома і вивчається в усіх країнах світу і куточках земної кулі. За нею майбутнє. Сам Святослав Миколайович жив майбутнім, для майбутнього і в ім’я майбутнього усього людства.

День його пам’яті (30.01.1993р.) завжди буде вшановуватись і є усі підстави стверджувати, що він, його творчість, його життя, котре є прикладом великого подвижництва, будуть таким яскравим прикладом для багатьох поколінь.

Цей приклад надихає, та буде надихати на служіння красі, добру, миру і людству. Це животворне джерело кришталевої чистоти для тих, хто спроможній сприйняти світло і творчі витоки нашої еволюції, та не тільки сприйняти, але й прискорити і примножити їх.

Кращої пам’яті і вдячності від нащадків Святослав Миколайович, напевне, і не хотів би.

Микола Дзюбак, м. Київ