П’ятнадцятого квітня 1935 року у США відбулася подія, значення якої світ поки ще не зміг зрозуміти, а відповідно, і оцінити належним чином.

У Вашингтоні, у Білому Домі, у присутності і безпосередній участі Президента США Ф.Д.Рузвельта, був підписаний Пакт Миру. Символ Пакту – Прапор Миру (біле полотно з древнім символом – три малих червоних кола у Великому Колі).

Перед тим, як були поставлені підписи, Президент Рузвельт виступив з промовою. Він зокрема сказав: «У суворому дотриманні народами світу цього пакту ми вбачаємо можливість широкого запровадження одного з життєвих принципів – збереження сучасної цивілізації. Цей договір містить у собі духовне значення значно більш глибоке, ніж у самому Пакті. Він також висвітлює основну доктрину континентальної відповідальності і континентальної солідарності, маючи величезне значення для республік Америки».

Підписали його представники усіх (на той час двадцяти одної) країн обох Америк.

У назві цього пакту було ім’я людини, ініціатором і автором котрого вона і була. Не монарх, не президент чи прем’єр-міністр будь-якої з країн, навіть не олігарх, висловлюючись сьогоднішньою, що стала звичайною для нас, мовою.

Треба тільки уявити, який обсяг роботи необхідно було виконати, щоб організувати і підготувати форум такого масштабу. Та до цього ж забезпечити повну і всебічну підтримку, а також позитивне рішення по усіх без винятку положеннях цього воістину світлоносного і гуманістичного акту доброї волі. Акту, направленого на служіння створенню і єднанню людства.

Яким же титаном, якого масштабу особистістю треба було бути, щоб так сформулювати задачу і показати шляхи її вирішення.

Мир через культуру. Прапор Миру. Ці поняття прийшли на нашу планету з ім’ям Миколи Костянтиновича Реріха, як і Пакт Реріха або Пакт Миру.

Повний зміст Пакту немає необхідності наводити, кожен, хто бажає, може ознайомитися з ним у Інтернеті. Значно важливіший сам факт, його існування та його автор.

Та і не випадково це. Немає на планеті аналогічного прикладу акту доброї волі такого масштабу, котрий міг би зрівнятися з цим.

Ім’я цього геніального подвижника, мислителя, художника, філософа, письменника, вченого і громадського діяча сьогодні відоме усьому світу.

Чого, на жаль, не скажеш про обізнаність широких мас про зміст тої колосальної спадщини, яку він залишив для нащадків.

Тим більш, що яку сторону його спадщини не візьми, вона настільки величезна за обсягом і настільки багатогранна і глибока, що дна там немає. І чим більше долучаєшся до цієї спадщини, тим більше нових граней і значень відкриваєш для себе.

Чи це картини, книжки, листи або шляхові нариси. Сьогодні, у століття повальної бездуховності, коли практично стерта грань між прагматизмом та цинізмом, а жага до наживи і пожадливість переросли у епідемію і людство багато у чому збожеволіло, особливо актуальні його заповіти, його життя, котре, може, і стане для нас прикладом.

«Усвідомлення краси врятує світ» — це його слова. І як грізне попередження – «невігластво – найбільший злочин».

Ми у більшості, на жаль, за поточними справами і метушнею не задумуємось над цим. А дарма. Але ще є час і є можливість.

Тим більше, що слава Богу, праці його видаються, щоправда накладами дуже обмеженими.

Необхідно зовсім небагато часу відняти у телевізора, пива та багатьох інших пустопорожніх речей, розваг і забав, що приводять до отупіння і деградації. Для того, щоб присвятити тому, що, власне, і відрізняє людину від обивателя, народ від населення, а людство від популяції.

Микола Дзюбак, м. Київ