Одного разу англійський філософ, історик і публіцист Томас Карлейль, що жив у ХІХ столітті, сказав: «Будь яка реформа, окрім моральної, марна».

Насправді, уся наступна історія довела, що розвиток цивілізації, якщо він не ґрунтується на моральних засадах, — це надання проявам варварства усе більш витончених і руйнівних форм. Сьогодні це сприймається як аксіома.

Самі по собі досягнення науково-технічного прогресу в руках сучасного людства створили небезпеку для навколишнього середовища і загрозу ядерної війни, кожна з яких окремо – або обидві разом – можуть знищити усю цивілізацію і, можливо, взагалі життя на Землі.

Кризові явища у розвитку індивідуалістично-матеріалістично-техногенної цивілізації досягли на початку ХХІ ст. величезної глибини і дозволяють говорити про її системну кризу. Її можливо визначити як протиріччя, яке досягло межі гостроти, між об’єктивними інтересами подальшого прогресу людського роду, всебічного розвитку людини — з одного боку, та індустріально-індивідуалістськими формами організації життєдіяльності людей, визначеними ними установами, інституціями, нормами, цінностями, мірою розвитку самої людини – з другого. Це криза індивідуалістично-технологенної (індустріальної) цивілізації, криза принципів індустріалізму та матеріалізму у всіх їх проявах – від сфер політики і культури до економіки та природокористування.

Констатуючи це як факт, треба визначити й те, що цей стан – лише наслідки. Причини ж значно глибші і закладені вони людством набагато раніше, багато століть і навіть тисячоліть тому. Причина ця насамперед – бездуховність і втрата людством (переважною більшістю людей, що живуть на землі) того морально-етичного стрижня, який, власне, і відрізняє людину від недолюдка.

Початок ХХІ століття ознаменований тим, що планету накрила хвиля тероризму, насилля, наркоманії, проституції, работоргівлі та багатьох інших явищ, які підтверджують факт загрожуючих масштабів деградації людства, падіння моралі і всеохоплюючий, повальний прояв зниження якості самосвідомості. Достатньо констатувати той факт, що нікого не дивує сьогодні те, що усе продається та купується. І засоби масової інформації, і представники влади (виконавчої, законодавчої, судової), і взагалі усе, що можливо і навіть те, що, здавалось би, неможливо продати та купити. Час повальної погоні за наживою, коли ідолом став золотий тілець, у масштабах, яких людство раніше не знало.

Тому говорити сьогодні про етику бізнесу не пов’язуючи цього з вирішенням глобальних проблем людства і, насамперед, з радикальною зміною його свідомості — безперспективно. Дуже вдало про це сказала Л.П.Дмитрієва, відома письменниця, філософ, поетеса і публіцист на засіданні Міжнародного Академічного Сенату в Кишиневі 09.10.2002 року: «Сьогодні намагатись вирішити економічні та будь-які інші проблеми сучасного суспільства без врахування стану свідомості цього суспільства – приблизно те ж саме, як би людина при нависаючій над головою гільйотині розмірковувала про те, як би знайти кращий засіб, щоб позбутися лупи».

Говорячи про стан бізнесу на пострадянському просторі (та не тільки), треба з гіркотою констатувати, що він залишає бажати кращого. Правовий нігілізм, тіньова економіка, злочинне переплетіння бізнес-еліти з владою, криміналом, політикумом та силовими структурами стали явищем звичайним. Більше того, ці явища формально або декларативно владою засуджуються, а фактично вітаються, і прямо або опосередковано підтримуються та запроваджуються у життя. Трагікомізм становища підсилюється різноманітними заходами на зразок всеохоплюючої і перманентної боротьби з корупцією і т.і., де найбільш жорстоко та гнівливо викривачами та борцями цинічно виступають ті, хто уособлює цю саму корупцію, і якщо не прямо, то в опосередкованій формі, є батьками-благодійниками цих явищ.

Ці явища також не причина, а лише наслідки. Причина вже названа. Вона у поголовній бездуховності, невігластві, падінні моралі та моральності, котрі народжують відчуття безкарності і сприяють тому свавіллю, яке стало практично нормою життя для більшості наших сучасників, задіяних у бізнесі, та й практично майже у всіх інших сферах суспільства.

Характерно й те, що у країнах, які традиційно називають цивілізованими, тобто в тих, у яких рівень економічного розвитку високий або дуже високий, як правило, духовність народу дуже низька. І навпаки, країни з невисоким рівнем економічного розвитку, як правило, мають високий рівень духовності і відповідної культури та традицій.

Вже інколи і не віриться, що відносно недавно російські купці, та й не тільки російські, і не тільки купці, не укладали ніяких контрактів, угод або інших договорів. Достатньо було даного слова. І слово це було надійніше договорів, підписів і печаток, що скріплюють у наш час багаточисленні папери. При цьому сьогодні стали нормою не тільки часті зриви або невиконання контрактів, але і повсюдно, завідомо і навмисне сфабриковані документи з однією – єдиною метою: не виконати, відняти, пограбувати, одним словом – обдурити, або як стало модно говорити – «кинути». Це – м’яко кажучи.

За декілька десятиліть поняття надійності та партнерства, що було нормою у діловому світі, стало дефіцитом. Ділові люди з бездоганною репутацією, що уособлювали не тільки високі якості управлінців у бізнесі, але і не менш високі моральні якості: порядність, чесність, взаємну повагу та інші, природні для нормальної людини, стали скоріше виключенням, аніж правилом. І виродились у білих ворон.

Зриви термінів поставок, неплатежі, фальшиві або підроблені документи, низька якість товарів та послуг, підробка продукції, ухиляння від виконання домовленостей – ось далеко не повий перелік явищ, що стали нормою у сучасному бізнесі. Не дивлячись на те, що для боротьби з цим злом створені владні органи та структури у державах та на наднаціональних рівнях, такі як митниця, господарські та загальної юрисдикції суди, прокуратура, антимонопольні комітети, податкові адміністрації та міліції (з величезними штатами та ресурсами) – тенденція спостерігається зворотня. Із зростанням кількості усіх перерахованих організацій та їх чисельності, як правило, зростає контрабанда, тіньова економіка, ухилення від сплати податків, фальсифікація і підробка товарів, штучні банкрутства, недобросовісна конкуренція, затягування судових розглядів і корупція на усіх рівнях в усіх без виключення органах та структурах, що створені для боротьби з перерахованими злочинами та недоліками, а насправді ж їх тільки підсилюють і надають їм масового та усе більш витонченого характеру.

З того, що викладено, має бути зрозуміло, що подальші пошуки і спроби вирішити локальні проблеми бізнесу або економіки, не вирішивши їх загалом для нормального життя людського суспільства, задача нереальна. Бізнес або економіка – це безумовно важлива, але далеко не єдина складова цивілізації людства. Не менш важливі її складові – політика, і без сумніву більш значущі, але в силу перерахованих вище причин, що відтіснили їх на другі та треті ролі — наука, культура, духовність, подальший розвиток яких визначить не тільки розвиток економіки і політики, але і розвиток людства.

Перш ніж розглядати етику бізнесу, необхідно усвідомити, що таке етика взагалі, що ми розуміємо під цим терміном і які знання щодо цього питання видані людству. Бо проблема і поняття не нові, і людство не залишає спроб розібратись та знайти шляхи її вирішення вже не одну тисячу років. Але можливість така з’явилась тільки після того, як вчення Живої Етики (Агні Йоги) було видане людям через сім’ю М.К. і О.І. Реріхів у 1924-1938 роках самим Главою Гімалайського Братства (Общини Мудреців, відомою під назвою Шамбала).

Геніальний вчений, подвижник і мислитель академік М.К. Реріх – автор Пакту Миру – міжнародної угоди, підписаної у 1954 році у Гаазі 39 країнами світу, у тому числі США та СРСР. Завдяки цьому пакту, ООН і Юнеско вдалося зберегти велику кількість безцінних пам’ятників культури на усіх континентах. М.К. Реріх та його дружина О.І. Реріх принесли світу сокровенні (оккультні) знання, дякуючи яким людина стане спроможною усвідомити природу багатьох явищ і, насамперед, думки і власного мислення. Вплив мислення на інших людей, на навколишнє середовище і причинно-наслідкову залежність якості мислення усіх і кожного.

Етика бізнесу, безумовно, одна з багатьох і дуже важлива складова у подальшому розвитку цивілізації, без пізнання вчення Живої Етики не може бути у повній мірі усвідомлена.

Для ефективного функціонування у бізнесі необхідно, щоб усі його учасники дотримувались системи загальноприйнятих правил. При цьому виходили з розуміння того, що увесь обсяг необхідних громадських задач можливо вирішувати тільки спільно, базуючись на гармонії колективної та індивідуальної діяльності.

Неможливо переоцінити важливість атмосфери доброзичливості та взаємопідтримки у новому гуманітарному соціумі. Тим більше, що її принципово не можна замінити ніяким іншим чинником.

Поза всяким сумнівом, одними тільки словами нічому навчити неможливо. Важлива саме діяльність, активність добра. Саме тому актуальна формула: «Роби другому те, що ти хотів би, щоб зробили тобі» (трохи змінені слова першовчителя древнього Китаю Конфуція, а потім, на п’ять віків пізніше, повторені Христом), напевно, краще всього пасує у якості основи морального виховання. У реалізації такого проекту, як соціополіс, мені вбачається найбільш підходящим і найбільш актуальним підхід, в основу якого буде покладено, насамперед, нову мораль, і на вершину кута буде поставлена моральність.

Розглядаючи тему моральності, цілком можливо зупинитись і на такому понятті, як бізнес-етика. Але без органічного сприйняття вчення Живої етики та без практичного застосування положень цього вчення у повсякденному житті та веденні бізнесу розраховувати на успіх не доводиться. На цьому своєму переконанні мені хотілось би особливо акцентувати увагу. Безумовно, соціополіс дуже серйозно повинен відрізнятися у кращій бік від його попередників: технопарків та технополісів. На заміну їхньому технічному та технократичному детермінізму має прийти підхід гуманістичний, що ставить на вершину кута моральність, людяність, взаємодопомогу та взаєморозуміння, що і має бути основою при створені та розвитку соціополісів. Бізнес-компанії соціополісів мають будуватися на головній мотивації до праці – це у першу чергу повна самореалізація усіх і кожного, керівників і робітників. Такі компанії мають будуватись навкруг творчих особистостей, котрим притаманний «дух першопрохідця», і сама праця має перетворюватися у творчий процес, а націленість на творчість формує командний дух і розвиває відчуття значущості кожного окремого робітника, що гармонійно поєднується з відчуттям персональної відповідальності та сприяє соціалізації її середовища.

Дуже важливим є дух колективізму як основа та наріжний камінь у досягненні намічених результатів. На зміну індивідуалістично-егоїстичному, а часто і прагматично-цинічному підходам, має прийти підхід общинного принципу та рішення задач і розвитку самого соціуму.

Створюється атмосфера, коли на зміну управлінню підлеглими приходить керівництво творчим процесом, нівелюється поняття керівників та підлеглих, соціальні цілі та етичні цінності стають основою подальшого розвитку, підсилюють та розвивають цей процес далі.

Та й реалізація проектів у малих та середніх містах і районах має цілий ряд перспектив та переваг. По-перше, чим далі від столиць та адміністративних центрів з їх неосяжністю та спотвореністю, про котру вже сказано достатньо, це, безумовно, плюс. По-друге, у невеликих за чисельністю соціумах паростки нового, хоча й не будуть мати тепличних умов, але все ж таки мають більше шансів вижити по зрозумілим причинам. По-третє, і це найголовніше, самі люди у місцях менш урбанізованих, як правило, чистіші морально, один у одного на виду, а це вже основа для можливості ефективніше рухати реалізацію проектів.

І хто знає, може бути, маленькі соціополіси і стануть тою «іскрою», з якої «розгориться полум’я». У всякому разі, якщо в основу реалізації проекту будуть закладені чіткі принципи, визначені пріоритети, а цілі не будуть підмінені засобами.

Для виходу з глухого кута є чіткий і зрозумілий шлях, шлях цей насамперед у радикальній зміні свідомості, покращенні її якості. Названо і Вчення. Викласти або пересказати його у короткому виступі неможливо.

Але для бажаючих розібратись можу рекомендувати роботи Л.П.Дмитрієвої у семи та трьох томах, після опанування яких набагато краще братись за вивчення «Агні Йоги». Усі сім томів мають однакову назву – «Посланець Вранішньої Зірки Христос та Його Вчення у світлі Вчення Шамбали». Тома трьохтомника називаються: «Таємна доктрина О.П.Блаватської у деяких поняттях та символах». Зразу хочу обмовитись, що це не бульварне чтиво і не детектив, і «спітніти» доведеться достатньо. Більше того, результат буде не одразу ж, та й не у кожного, тільки у найбільш наполегливих. Але і труди, і витрачений час окупляться сторицею. У цьому сумніву нехай не буде щонайменшого. Безумовно, дуже допоможе і інформація, що викладена на сайті www.secretdoctrine.ru , особливо її аудіо-складова. Ті філософсько-поетичні ескізи або розшифровки у віршах, як їх називає автор і виконавець Л.П.Дмитрієва.

Маю сказати, що на усіх континентах Землі чисельність тих, хто вивчає Вчення Агні Йоги або Живої Етики, зростає. І це дає надію. Бо є два сценарії подальшого розвитку загальнолюдських або планетарних подій. Оптимістичний, якщо людство (хоча б його частина) зможе перетворити у собі негідні пристрасті та думки на їх протилежність. Тоді доля людства, та і самої планети Земля, безумовно, складеться найкраще.

Якщо ж людству з цією задачею впоратись не вдасться, і у подальшому деградація буде набирати силу, то усі спроби вирішити проблеми ядерної, техногенної або екологічної безпеки, не усвідомивши проблему безпеки психічної, по-перше, не дозволять успішно вирішити перші дві, а по-друге, може не дай Бог трапитись так, що просто ні для кого та і нікому буде ці проблеми вирішувати. Третього не дано.

Микола Дзюбак, м. Київ.